спектакль Прем'єра солоперформансу Марії Бакало «Знову і знову та як це завершиться» Львів 2026-04-24 19:00 Jam Factory Art Center | Артцентр «Фабрика повидла»
Прем’єра солоперформансу Марії Бакало «Знову і знову та як це завершиться» у Львові
24 і 25 квітня Jam Factory Art Center покаже нову роботу про пам’ять, війну, довіру і крихкість звичного життя
24 і 25 квітня о 19:00 у Jam Factory Art Center у Львові відбудеться прем’єра солоперформансу Марії Бакало «Знову і знову та як це завершиться». Це робота, в якій великі політичні рішення, теми безпеки, ядерного роззброєння України та глобальної загрози людству не існують окремо від щоденного життя. Навпаки, перформанс будується саме на зіткненні масштабного і дуже особистого: державних рішень і приватної вразливості, історичних наслідків і простих побутових жестів, від яких насправді теж багато залежить.
Марія Бакало розмірковує про відповідальність країни перед суспільством і суспільства перед країною. Але ця робота не перетворює складну тему на суху лекцію чи політичну декларацію. Тут поруч із питаннями про безпекові політики, міжнародні домовленості та можливість знищення людства з’являються дуже земні речі: турбота про близьких, складання пазлів, похід на роботу, присутність дітей, можливість бути разом у театрі. Саме в такому поєднанні перформанс набуває особливої сили. Він не відділяє «велике» від «малого», бо показує: рішення, які здаються абстрактними, завжди повертаються в конкретне життя конкретної людини.
Особиста пам’ять як точка входу в тему
У перформансі важливе місце займають спогади Марії Бакало про дитинство в Криму. Вона згадує, як у 90-х у Сімферополі ходила на роботу до мами у військову частину. Це не просто автобіографічна деталь, а важлива опора всієї роботи. Через пам’ять про власне дитинство мисткиня підходить до теми довіри, держави, захисту і того, як історичні процеси входять у життя дитини ще до того, як вона здатна їх усвідомити.
Ця лінія отримує продовження і в теперішньому часі. У перформансі присутні діти Марії — вони також приходять до мами на роботу. Вони грають на приставці, нудяться, складають пазли, заважають працювати, просто перебувають поруч. І саме ця присутність дітей робить виставу ще гострішою. Бо тоді розмова про ядерне роззброєння, про вибір держави, про майбутнє і ціну безпеки перестає бути суто теоретичною. Вона одразу повертається до запитання: а заради кого ухвалюються такі рішення, кого вони мають захищати і що вони залишають після себе.
Пластика, тіло і образ небезпеки
Марія Бакало — хореографка і професійна танцівниця, тому пластична мова у цьому перформансі не є доповненням, а одним із головних способів мислення. Танець тут не ілюструє текст, а проживає його тілом. Через рух, баланс, напруження, втрату опори й повторюваність дій на сцені проявляється те, що важко вмістити в слова.
Ключовим сценічним образом стає біла куля — фітбол, який уособлює ядро небезпеки. У взаємодії з ним Марія то намагається втримати рівновагу, то входить у позицію спротиву, то ніби поступається неможливості досягти стабільності. У цій простій на вигляд сценічній дії зосереджено дуже багато: крихкість, загроза, абсурд, виснаження і водночас уперте бажання все ж не впасти остаточно.
Між довірою і зрадою, між ідеєю миру і досвідом реальності
Працюючи над перформансом, Марія Бакало звертається до досліджень, зокрема надихається книгою Мар’яни Буджерин «Бомба у спадок. Розпад СРСР і ядерне роззброєння України». Але й тут ідеться не про те, щоб просто перенести на сцену історичний матеріал. Мисткиня розмірковує значно ширше — про довіру і зраду, про ціну великого вчинку на користь вищої ідеї, про вірність державі, міжнародним альянсам, спільним цінностям, а також про ту тривожну невизначеність, у якій ці поняття сьогодні доводиться переосмислювати заново.
У цій роботі звучить складне питання: чи могла відмова від ядерної зброї бути кроком на користь майбутнього? Чи був це у випадку України вибір на користь життя? І як цей вибір сприймається тепер — як відповідальний, наївний, недалекоглядний чи трагічно чесний? Перформанс не дає готових відповідей і не намагається звести все до однієї правильної позиції. Його сила якраз у тому, що він залишає простір для сумніву, внутрішньої суперечки і незручних запитань, від яких важко сховатися.
Візуальний і музичний світ перформансу
Сценографічне рішення та костюм створив художник Ян Бачинський. Образ, який виникає на сцені, нагадує водночас чи то смерть, чи то спасительку — Матір Божу. У цій подвійності є дуже точна напруга: захист і загроза, втрата і надія, кінець і спроба втримати життя в одному візуальному силуеті.
Музику до перформансу написала Мар’яна Клочко, а проєкцію створила Єлизавета Постол. Продакшен-менеджер проєкту — Влад Білоненко. Усе це разом формує простір, у якому особисте, політичне, тілесне й уявне не розходяться в різні боки, а постійно нашаровуються одне на одне.
Команда
Авторка, перформерка — Марія Бакало
Композиторка — Мар’яна Клочко
Художник — Ян Бачинський
Проєкція — Єлизавета Постол
Продакшен менеджер — Влад Білоненко
Часто, хоча не завжди, у просторі перформансу присутні діти Марії Бакало — Тереза й Орест або хтось із них.
Перформанс, який не відділяє історію від людини
«Знову і знову та як це завершиться» — це робота про великі рішення, що назавжди входять у побут, у тіло, у пам’ять, у стосунки з дітьми, у щоденні тривоги й маленькі ритуали виживання. Вона не говорить зверху і не намагається спростити складне. Натомість уважно дивиться на те, як глобальна небезпека і політичний вибір осідають у житті звичайної людини. І, можливо, саме тому цей перформанс звучить так близько: він ставить питання не лише про державу, а й про нас самих — про нашу довіру, нашу вразливість, нашу пам’ять і нашу здатність бути разом, навіть коли стабільність давно стала примарною.
