спектакль За дверима Львів 2025-12-20 18:00 Львівський академічний духовний театр «Воскресіння»
- Режисер - Ярослав Федоришин, Заслужений діяч мистецтв України
- Сценографія та костюми - Алла Федоришина, Засл.артистка України
За дверима
«Загублену душу зламаного світу врятує лише чисте почуття» — цей лейтмотив проходить крізь виставу, як тонка нитка світла. Світ довкола жорсткіший, ніж хотілося б. Люди втомлені, час квапить, а тріщини — і на тілі, і в серці — нагадують про пережите.
Герой — колишній солдат, вигнанець із власного минулого. Він ніби стоїть «за дверима» спільного життя: чуже світло просочується крізь щілини, а обличчя сховане під маскою байдужості. Проте зустріч із тим, що виявляється більшим за звичайну симпатію, зрушує засови зсередини. Рани ще болять, світ не стає ідеальним, але в ньому з’являється привід довіритися — хоч на півкроку.
Режисер пропонує несподівані рішення: двері — як сцена і межа, як пастка й вихід; тінь і промінь — наче два голоси однієї розмови; кроки, подихи, тиша — повноцінні партнери акторів. Тут мало зайвих слів: пластика й погляд промовляють гучніше, ніж декларації. Від того кожен рух чесніший, а кожна пауза — болючіша.
Це історія випробування віри в людину після війни. Про те, як непросто навчитися знову торкатися — без страху і без злості. Про кохання не як «казковий фінал», а як працю щодня: бути поруч, витримувати чужі темні хвилі, дозволяти собі слабкість. І про те, як важливо сказати «я ще тут», навіть коли світ обвалюється.
Поступово ми бачимо, як герой знімає «обладунки» — не назавжди, не одразу, але достатньо, щоб зробити перший крок назустріч. Любов не латає тріщини миттєво, зате вчить жити з ними, не відвертаючи погляду. Вона не змінює реальність одним жестом, але змінює спосіб дихати в ній.
Чому варто побачити:
• сценографію, де двері стають метафорою кордонів і вибору
• точну акторську взаємодію, що тримає емоційний нерв без патетики
• роботу зі звуком і тишею, які створюють напругу сильнішу за будь-який ефект
• чесну розмову про травму, довіру і право на другий шанс
Після вистави хочеться говорити: що для нас «двері» — захист чи в’язниця? чи можлива близькість у світі, який не поспішає ставати лагідним? і чим для кожного є кохання — порятунком чи відповідальністю?
«За дверима» не обіцяє простих відповідей. Вона запрошує відчинити власні двері хоча б на шпарину — щоб у найтемніший момент впустити трохи світла.
