спектакль Ассо та Піаф Львів театр ОКО у Львові
- Автор: Олег Миколайчук-Низовець
- Режисер: Богдан Ревкевич
- Художник: Оксана Радкевич
- Художник по світлу: Григорій Риба
- Звукорежисер: Галина Лозинська / Устина Карпіна
Ассо та Піаф
«Ассо та Піаф» — вистава-спогад, у якій добре відомий міф про Едіт Піаф раптом звучить чужим, тихим, але впертим голосом — голосом її сестри Симони. Не з афіш і не з легенд, а з особистої пам’яті, що болить і світиться водночас.
Перед глядачем поволі вибудовується інтимна територія спогадів: кімната, у якій слова пахнуть кавою, втомою, підсвідомими ревнощами і нескінченною відданістю. Симона пригадує їхній старт — молоді, смішні, голодні до життя, коли на двох була одна надія і один страх. І саме в цей простір входить Ассо — чоловік, який «робить зірку»: не лише відкриває двері на сцену, а й прописує правила гри, формує образ, задає темп. Його присутність поступово витісняє сестру на периферію — із центру подій вона переходить у тінь, де залишається найбільш відвертий свідок.
Ассо у цій історії — не просто коханий чи продюсер. Це сила, яка запускає механізм слави, із усіма її спокусами і втратами. А Симона — той невидимий каркас, на якому тримається буденність: теплі шарфи, таблички на валізах, вчасно вимкнуте світло й слова, що завжди не на часі. Вона вчиться приймати — і мовчанням, і відходом, і готовністю колись пробачити. Її розповідь — спроба домовитися з минулим, коли відповіді вже не почуєш, а питання все одно вимагають повітря.
Це не парадна біографія і не «історія успіху». Це сповідь про ціну дару: про те, як талант здатен бути і благословенням, і вироком; як любов інколи перетворюється на тінь, що супроводжує тебе за крок; як «я поряд» звучить голосніше за «я на сцені». У центрі — невидимі сімейні струни, що можуть стихнути, розладнатися, але не обриваються, скільки б часу не минуло.
Постановка побудована на нюансі: погляд, який триває на півсекунди довше; пауза, що болить більше за монолог; пісенний мотив, котрий зринає як запах дощу на гарячому камені. Тут важливі дрібниці — як тримається рука за край столу, як голос зривається на шепіт, як тиша стає рівною партнеркою акторці.
«Ассо та Піаф» — для тих, хто цінує чесність без гучних жестів; для глядача, якому цікаво, що відбувається за кулісами великих історій і як любов навчається жити поруч із славою. Вистава після якої хочеться зателефонувати своїм — не тому, що «треба», а тому, що ще є час сказати найголовніше.
