спектакль Ножі в курях, або Спадок мірошника Львів 2025-12-07 18:00 Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса
- Переклад з англійської — Олекса Негребецький
- Режисер — Володимир Кучинський
- Художник-постановник — Володимир Стецькович
- Художник з костюмів — Юлія Рибка
- Пластика — Ольга Сємьошкіна
Ножі в курях, або Спадок мірошника
«Тепер я знаю, що мушу знайти назву і для себе. Мушу дивитися уважно на кожну дрібницю… І тоді Бог мене нагородить. Так я краще пізнаю і світ, і Бога», – приблизно так можна було б сформулювати внутрішній стан Молодої жінки, головної героїні вистави. Вона дивна, уперта, мовчазна і водночас надзвичайно чутлива. Вона наче вчиться світу наново – не через чужі слова, а через власні назви, які «втикає» в усе довкола так само впевнено, як ніж у живіт курки. Її дивна «гра з назвами» – це не просто химерна звичка, а шлях до самопізнання, спроба нарешті назвати себе і побачити, ким вона є насправді. У виставі розгортається процес її повільної, болісної ідентифікації – від безсловесної «селянки» до людини, що починає вимовляти власне «я».
Текст Девіда Гарровера – це історія-трикутник, у якій сходяться троє: Молода жінка, її чоловік-мірошник і писар, що стає чужинцем і спокусником водночас. Цей трикутник густо нашпигований сенсами – вигаданими, напівусвідомленими, дуже реальними. Якщо глянути з одного боку, перед нами поетична драма про кохання, зраду і самотність; якщо змінити ракурс – виникає майже лінгвістична історія про те, як слово може нищити, підкорювати й водночас звільняти. Гарровер створює світ, де алогізми, символи й натяки сплітаються у поетичну, подекуди інфернальну тканину. Це текст, з якого можна скласти десятки різних пазлів – усе залежить від того, де поставити акценти, що підсвітити, а що залишити в тіні.
Режисера Володимира Кучинського давно цікавить містична природа театру, його ритуальна основа. Але саме в цій британській драмі його особливо приваблює не абстрактна «містика», а дуже земна, жива природа людських стосунків, змін, внутрішніх трансформацій. Замість того, щоб «розчленувати» п’єсу, розкласти її на чіткі тези і пояснення, режисер обирає інший шлях – так званий «театр на килимку». Тут і тепер, у межах одного вечора, троє акторів існують у просторі п’єси майже як музиканти імпровізаційного джазу: щось посилюють, щось зміщують, щось раптом відпускають. Наступного разу історія вже звучатиме трохи інакше – з іншими акцентами, іншим внутрішнім лідером у цьому трикутнику.
Такий підхід дає акторам не лише технічну свободу, а й глибоку внутрішню можливість розвивати саму п’єсу зсередини. В їхній взаємодії можна відчути ритми алеаторичного джазу: хтось бере на себе ініціативу, хтось відступає, хтось раптово «зриває» усталену схему. Режисер ніби відпускає свою трійцю в простір притчі, але одночасно відпускає їх у глиб їхніх власних темряв – як у ліс, як у вир, як у чорне зоране поле. Саме це поле, на перший погляд чуже й ворожче, зрештою стає і пасткою, і точкою прориву для Жінки, яка спочатку вперто твердить: «Я – не поле». Через заперечення, через «не» вона поступово наближається до найголовнішого слова, яке мусить вимовити про себе.
У цій постановці немає зовнішнього блиску чи навмисної «актуалізації» сюжету під конкретні новини дня. Проте вона болісно сучасна саме тим, що говорить про людину, яка живе між чужими визначеннями й нарешті відважується шукати власне. Про стосунки, у яких зручність і звичка довго видаються за любов. Про мову, яку можна перетворити як на інструмент влади, так і на шлях до свободи. «Ножі в курях, або Спадок мірошника» у Театрі ім. Леся Курбаса – це вистава, де кожен глядач мимоволі запитує себе: а як я називаю світ довкола і себе самого? І чиї це слова – справді мої, чи давно позичені в когось іншого?
