спектакль Ревакович. Ермінь Львів 2026-10-18 18:00 Львівська національна філармонія
Ревакович. Ермінь
Львів, Львівська національна філармонія
Роман Ревакович знову приїздить до Львова — міста, з яким його пов’язує вже близько тридцяти років творчої роботи. Саме тут у 1995 році він разом із композиторами Львівської організації Національної спілки композиторів України заснував фестиваль сучасної музики «Контрасти». На його сцені Ревакович здійснив перші в Україні виконання творів Вітольда Лютославського, Кшиштофа Пендерецького, Зиґмунта Краузе, Анджея Нікодемовича та Арво Пярта.
Відтоді одна з важливих ліній його роботи — постійний культурний обмін між Польщею та Україною. Ревакович знайомить українську публіку з польською музикою, а польську — з українськими композиторами. Він десять разів проводив «Дні української музики у Варшаві», записував компакт-диски з творами Юрія Ланюка, Олександра Щетинського та Ігоря Щербакова.
Львівська програма певною мірою підсумовує цей тривалий шлях. Вона вибудувана як власна антологія польської музики за ціле століття — від романтизму другої половини XIX століття до модерністських пошуків XX-го. І звучатиме вона саме у Львові, де багато років тому почалася значна частина цієї історії.
Лютославський і музика пам’яті
Концерт відкриє «Траурна музика» Вітольда Лютославського — твір, присвячений пам’яті Бели Бартока. У роки Другої світової війни Барток залишив Європу, рятуючись від нацизму, і виїхав до США. Помер композитор у Нью-Йорку в 1945 році.
«Траурна музика» побудована для струнних і розгортається дуже поступово. З окремих ліній формується дедалі густіше звучання, музика наростає до майже суцільної звукової маси, а потім так само поволі відступає й зникає в тиші. У цьому творі немає зовнішньої театральності — напруга виникає через сам розвиток музичної тканини.
Початок концерту саме з Лютославського має і особистий сенс для Романа Реваковича. Колись на львівських «Контрастах» саме він першим представив твори цього композитора українській публіці. Тепер ця музика знову повертається до Львова вже як частина ширшої історії його багаторічної роботи.
Четверта симфонія, яка насправді є концертом
Наступний великий твір програми — Четверта симфонія Кароля Шимановського, відома також як Symphonie concertante. Її історія має цілком практичне підґрунтя.
У 1932 році, після відставки з посади ректора Варшавської консерваторії, Шимановський опинився в ситуації, коли йому був потрібен стабільний заробіток. Концертні виступи давали таку можливість, тому композитор задумав твір, у якому міг би сам виконувати сольну партію фортепіано.
Водночас Шимановський досить критично оцінював власні можливості як піаніста. Тому фортепіанна партія вийшла ефектною, яскравою, але без демонстративної технічної складності. Натомість значна частина музичної розкоші дісталася оркестру. Саме через це твір і отримав назву «симфонія концертанте» — формально симфонія, але з дуже помітною сольної роллю фортепіано.
Сам композитор ставився до цього з гумором. У листі до подруги він просив: «Тримайте в абсолютній таємниці, що це концерт, кажіть, що це Четверта симфонія».
Прем’єра відбулася 9 жовтня 1932 року в Познані. За фортепіано сидів сам Шимановський. Успіх був настільки великим, що публіка домоглася повторення всього фіналу на біс.
Особливо яскравою є завершальна частина твору. У ній з’являється стилізований оберек — польський народний танець. Спочатку він лише намічається, але поступово набирає швидкості та сили, захоплює оркестр і приводить музику до бурхливої, майже хмільної танцювальної кульмінації.
Фортепіанну партію цього вечора виконає Йожеф Ермінь.
Від Парижа до Татр
Друга частина концерту перенесе слухачів у зовсім інший музичний простір — до Татр, які стали важливим образом для кількох польських композиторів.
Прозвучить увертюра «В Татрах» Владислава Желенського. Композитор написав її 1870 року в Парижі, де на той час навчався. Уже наступного року твір уперше прозвучав у Кракові.
Сьогодні ця увертюра має особливу цінність ще й тому, що дві симфонії Желенського не збереглися. Фактично «В Татрах» залишилася одним із головних симфонічних свідчень його творчості. У Польщі Желенського часто називають композитором, якого несправедливо забули, хоча свого часу його музика займала помітне місце в культурному житті країни.
Увертюра передає романтичний образ гір — не як точний пейзаж, а як сильне враження від простору, природи та руху. Тут важливі широта оркестрового звучання, контрасти й відчуття відкритого горизонту.
«Відвічні пісні» Мечислава Карловича
Фіналом програми стане симфонічна поема «Відвічні пісні» Мечислава Карловича. Цей твір народився з особистих переживань композитора після самотніх мандрівок Татрами — горами, які він дуже любив і до яких постійно повертався.
Поема складається з трьох частин, кожна з яких торкається фундаментальних тем людського існування: «Пісня про віковічну тугу», «Пісня про любов і смерть» та «Пісня про всебуття».
Це не сюжетна музика у звичному сенсі. Карлович радше створює три великі емоційні стани, через які проходить слухач. Спершу — туга й відчуття самотності, далі — зіткнення любові та смерті, а наприкінці — спроба вийти до ширшого відчуття світу й власного місця в ньому.
Мотив смерті у другій частині композитор запозичив із білоруської похоронної пісні. Через кілька років цей епізод набув майже моторошного біографічного відтінку. 8 лютого Карловича накрила лавина в Татрах — у тих самих горах, які так багато для нього означали. Композиторові було лише 32 роки.
Програма «Ревакович. Ермінь» у Львівській національній філармонії вибудовує широку панораму польської музики — від романтичного Желенського до Лютославського, від фольклорної стихії Шимановського до філософської зосередженості Карловича. Для Романа Реваковича цей вечір водночас стане поверненням до міста, де три десятиліття тому почалася важлива частина його культурної роботи між Польщею та Україною.
