спектакль Шаріка або кохання січового стрільця Львів 2025-12-27 19:00 Театр ОКО у Львові
- Режисер: Богдан Ревкевич
- Художниця: Оксана Радкевич
- Музика і лібрето: Ярослав Барнич
- Аранжування: Володимир Помірко
- Хормейстр: Оксана Цимбаліст
- Хореограф: Денис Григорук
- Художник по світлу: Григорій Риба
Шаріка, або кохання січового стрільця
«Шаріка, або кохання січового стрільця» — це сучасна притча про вірність і внутрішню опору, яка звучить дуже близько, бо розповідає про нас сьогоднішніх. Війна розриває ландшафти й будні, але є щось, що не піддається руйнації: здатність любити, чекати й тримати слово.
Їхня зустріч здається випадковою, та за нею відчувається робота долі. Вона — місцева дівчина з іншого культурного світу, з іншою оптикою на реальність. Він — український вояк, який стоїть за свій дім і за право називати речі своїми іменами. Їхня історія народжується там, де щодня стикаються тривога і надія: між повітряними тривогами, короткими дзвінками, уривчастими повідомленнями, на яких тримається крихкий міст довіри.
Назва вистави повертає до образу січового стрільця — символу гідності та вибору. Так минуле віддзеркалює теперішнє: випробування змінюються, але людська гідність і вірність лишаються тим самим етичним камертоном. У центрі — не тільки романтична лінія, а й тиха щоденна мужність очікування: як не зламатися, коли дні спливають без звісток, і як повернутися до життя, коли війна залишає у пам’яті шрами.
Постановка мінімалістична за засобами, але щедра на сенси: живий голос, точна пауза, світло, що малює простір, і музика, котра підхоплює невимовне. Тут важлива кожна інтонація — іноді один погляд каже більше, ніж ціла сцена діалогів. Глядач опиняється зовсім поруч, на відстані подиху, і мимоволі стає співрозмовником: кому ми віримо, коли не маємо гарантій? що для нас «нормальне життя» і чи не перетворюється воно на зручну маску?
Це не лише історія кохання на тлі війни. Це розмова про тих, хто від’їжджає і хто проводжає; про тяглість пам’яті й про ніжність, що витримує удар. Для тих, хто не боїться ставити собі незручні запитання і водночас шукає у театрі тепла людської присутності. Вистава, після якої хочеться подзвонити близьким і сказати найважливіше — поки є час і голос.
