спектакль Амнезія, або Маленькі подружні злочини Львів 2025-12-14 18:00 Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса
- Режисер-постановник – Володимир Кучинський
- Художник-постановник – Володимир Кауфман
- Художник з костюмів – Наталія Шимін
- Пластичні етюди – Ольга Семьошкіна
- Художник зі світла – Петро Гуменюк
Амнезія, або маленькі подружні злочини
Вона каже: «Ти все забув». Він відповідає: «Я нічого не пам’ятаю». З цього починається їхня домашня «детективна історія», де кожне слово може бути підказкою, а кожна пауза — пасткою. Амнезія тут не лише медичний стан, а й спосіб говорити про найболючіше: про довіру, про спокусу вигадати вигіднішу версію минулого, про дрібні зради, які непомітно перетворюються на великі.
П’єса Еріка-Емманюеля Шмітта пропонує глядачеві не чергову любовну драму, а тонкий психологічний двобій. Герой переконує себе, що прагнув свободи і незалежності, хоча насправді тікав від власної долі. Героїня намагається захистити крихку територію «ми» — і водночас не втратити себе у нескінченних поясненнях, доказах, натяках. Чи існує свобода, яка не руйнує близькість? І чи можна зцілити стосунки, якщо пам’ять обох зберігає різні історії?
Шмітт говорить вголос про те, що ми часто соромимося визнати: чоловіки легко ідилізують «волю», але рідко вміють нею користатися; жінки часто бережуть любов, але ціна цієї обережності буває непомірною. У виставі ця розмова точна, болісна і водночас іронічна — тут поряд живуть ніжність і сарказм, сповідь і гра, пильний психологізм і легкий дотеп.
Це театр, що дихає «тут і зараз». Кожен показ — інший, навіть якщо сюжет той самий. Постановка свідомо відкриває структуру: дозволяє імпровізацію, змінює ритм сцен, дає акторам право на живу реакцію. Історія розгортається не лише між персонажами, а й між сценою та залом — глядач стає «співавтором» розслідування, пильнує інтонації, ловить напівусмішки, складає власну версію подій.
Жанрово це інтелектуальний трилер про стосунки: невидимі «злочини» тут — ревнощі, замовчування, недомовленості, які ми з роками навчилися маскувати під турботу чи жарт. Сценографія використовує мінімум предметів як докази — лист, келих, світло, що різко вирізає силуети. Музика тримає пульс, а тиші виявляються найгучнішими: у них глядач впізнає власні звички любити і забувати.
Чому варто побачити:
щоб перевірити, як працює пам’ять у парі — що ми зберігаємо, а що «редагуємо»;
щоб почути щиру, без повчань, розмову про свободу і відповідальність у коханні;
щоб відчути силу акторської присутності, де імпровізація не руйнує сюжет, а оживляє його;
щоб вийти з питанням, важливішим за готову відповідь: що з нашого минулого варто повертати, а що — відпускати.
«Амнезія, або маленькі подружні злочини» — це зустріч із собою в чужій історії. І якщо після вистави вам захочеться говорити довше, ніж триває аплодисмент, значить, експеримент вдався: театр знову став простором, де правда болить, але лікує.
