спектакль Пекельна Хоругва Львів 2026-09-19 17:00 Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької у Львові
Пекельна Хоругва у Львові — вистава театру імені Марії Заньковецької
Український вертеп співає, святі пильнують добрі душі, чорти сумлінно виконують свою пекельну роботу. Здавалося б, у цьому світі все давно розподілено й кожен знає, чим має займатися. Та спокій закінчується там, де з’являються козаки. Бо козацька душа — випадок особливий: і нечиста сила хоче прибрати її до рук, і небеса не збираються так легко поступатися.
“Пекельна Хоругва” у театрі імені Марії Заньковецької переносить глядача у світ, де поруч існують козаки, чорти, святі, народні вірування та характерний український гумор. Історія рухається швидко, раз у раз змінюючи тон: небезпека сусідить із жартом, містика — з цілком земними характерами, а суперечка за людську душу перетворюється на пригоду, в якій важко передбачити наступний поворот.
Коли навіть пеклу непросто з козаками
У пеклі вистачає роботи. Чорти намагаються збирати грішників, святі шукають тих, кого варто забрати на небо, і ця система могла б працювати без особливих проблем. Якби не козацька вдача.
Козака нелегко налякати, ще складніше змусити грати за чужими правилами. Він може сперечатися там, де від нього чекають покори, жартувати перед небезпекою і знаходити вихід тоді, коли інші вже давно змирилися б із долею. Саме навколо такого зіткнення характерів і вибудовується вистава.
Тут рай і пекло не виглядають далекими абстрактними поняттями. Вони стають частиною живої театральної гри. Чорти мають свої турботи, святі — свої завдання, а між ними опиняються люди, які й після смерті примудряються створювати всім чимало клопоту.
Звісно, найбільше — козаки.
Українська містика без музейного пилу
Від “Пекельної Хоругви” легко було б чекати знайомої декоративної картинки: козацькі вуса, яскраві строї, нечиста сила та кілька жартів навколо народних легенд. Вистава йде іншим шляхом. Її творці працюють із цим світом як із живим матеріалом, уважно ставлячись до характерів персонажів, костюмів, музики, сценографії та загальної атмосфери постановки.
Тому козацька тема тут не перетворюється на набір звичних сценічних символів. За гумором залишається характер, за фантастикою — знайоме народне уявлення про добро і зло, а за пригодами — вперте небажання людини віддавати комусь право вирішувати її долю.
Містика при цьому почувається на сцені цілком природно. У цьому світі можна зустріти чорта, посперечатися з ним, потрапити туди, звідки начебто не повертаються, а потім ще й спробувати встановити власні правила. Так працюють народні історії: страшне в них часто стає смішним, а смішне раптом відкриває щось значно серйозніше.
Гумор, музика і козацький характер
“Пекельна Хоругва” має виразний темп і не затримується надовго в одному настрої. Тут багато руху, музики, сцен із народним колоритом та ситуацій, у яких персонажі поводяться зовсім не так, як від них очікують.
Гумор народжується насамперед із характерів. Чорти можуть мати власний план, небесні сили — свої правила, але поява козака швидко ставить під сумнів будь-яку добре продуману систему. Бо з людиною, яка не особливо боїться навіть пекла, домовлятися складно.
За цією веселою боротьбою поступово проступають прості й упізнавані речі: впертість, свобода, вірність своїм, здатність не втрачати себе навіть у ситуації, де все начебто вирішено наперед. Через фантастичний сюжет вистава говорить про риси, які українська традиція давно пов’язує з козацтвом.
Старі історії, розказані сучасною театральною мовою
Режисером “Пекельної Хоругви” у театрі імені Марії Заньковецької є Максим Голенко, сценографію створив Олександр Білозуб, а музичне рішення — Марія Ясинська. Постановка увійшла до репертуару театру у 2026 році.
У виставі задіяний великий ансамбль заньківчан. Серед персонажів — чорти, козаки, Мехтод, Одарка, Ядвіга, Лейба та інші герої цього строкатого світу.
У результаті виходить динамічна українська історія, де фольклор не лежить під склом, а рухається, сперечається, жартує і влаштовує справжній гармидер на сцені. У “Пекельній Хоругві” вистачає нечистої сили, але боятися її ніколи — надто вже багато роботи вона має з козаками.
А козацька душа, як з’ясовується, й справді не поспішає ні туди, ні сюди.
