спектакль Конотопська відьма Львів 2026-03-24 18:00 Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
«Конотопська відьма» (Львів, Львівська національна опера) — та сама вистава, на яку люди полюють за квитками, бо вони зникають майже миттєво. І це не перебільшення. Постановка справді стала культурною подією: про неї сперечаються, її радять друзям, на неї йдуть «хоч раз у житті», а після перегляду ще довго обговорюють — що саме зачепило, що вразило, що було страшно впізнаваним.
Ця «Конотопська відьма» створена за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка, але в сучасному прочитанні вона звучить так, ніби текст написаний про нас і для нас. Виставу поставили в Києві у 2023 році, уже під час повномасштабної війни, в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Режисер — Іван Уривський, і саме його почерк зробив постановку настільки впізнаваною: поєднання автентичного з сучасним, гострої теми з міфом, красивої форми з нервом часу.
На поверхні — фольклор, містика, «відьми», страхи й забобони, які ходять селом разом із плітками. Але якщо дивитися глибше, вистава говорить про набагато серйозніші речі: про владу і безсилля, про віру і зневіру, про маніпуляції, колективну істерію, про те, як легко зробити «винного» і як важко зупинити натовп. Вона ніби підсвічує механізми, які працювали сто чи двісті років тому — і, на жаль, інколи працюють досі.
Окрема лінія — жіноча сила та право бути собою. Тут «відьма» — не просто страшилка з народних легенд. Це образ, у якому зібрані страх суспільства перед незалежною жінкою, історія переслідувань, бажання контролювати «не зручних» і зробити їх крайніми. Вистава грає зі стереотипами і водночас ставить запитання: де межа між міфом і реальністю? хто насправді створює «відьом» — темні сили чи люди, яким зручно вірити в прості пояснення?
Уривський працює дуже сучасною театральною мовою, але без пустих «фокусів». Мінімалістична сценографія тут не означає бідність — навпаки: кожна деталь має сенс, а головне навантаження беруть на себе актори, світло, ритм, музика, звукові акценти. Простір ніби дихає: то стискається, то розширюється, а напруга наростає так, що глядач буквально відчуває її шкірою.
Сам режисер говорить про центральну тему як про вибір між Світлом і Темрявою, але цей вибір у виставі не «казковий». Він дуже земний: що робиш, коли страшно; як поводишся, коли тебе штовхають «як усі»; чи здатен зупинитися і подумати, перш ніж засуджувати; чи залишаєшся людиною, коли навколо зручно бути пішаком. У виставі є й кохання, і відчуття неминучої війни, і багато підтем, які боляче відлунюють сьогодні.
Цікаво й те, як у повісті (а в постановці — ще виразніше) звучить тема природи й катаклізмів: мотив «посухи», «вкрадених дощів і роси» перетворюється на метафору. Це про виснаження — і землі, і людини, і суспільства. Про втрату внутрішньої опори, про життя без віри (не лише релігійної, а й віри в сенс, у правду, у відповідальність). Саме тому вистава не відпускає: вона не про «давні забобони», вона про те, як легко темрява заходить у побут, у мову, у рішення.
Ще один сильний бік постановки — візуальна та аудіальна атмосфера. Музика й звуки створюють відчуття містики, а світло, проєкції й тіні працюють як окремий герой: вони не «прикрасили», а підсилюють напруження, роблять сцену то моторошною, то майже гіпнотичною. Це той театр, де ви не лише дивитеся — ви занурюєтеся.
Реакції на «Конотопську відьму» різні — і це нормально для живого мистецтва. Хтось захоплюється сміливістю та точністю, хтось сперечається з формою й називає її надто експериментальною. Але є річ, з якою погоджується майже кожен: байдужим ця вистава не лишає. І саме тому вона стала не просто хітом, а культурним феноменом, який показує, як український театр переосмислює класику, говорить із сучасністю та знаходить нову мову — зрозумілу і нам, і світові.
Якщо ви давно хотіли побачити постановку, про яку «гуляє» стільки розмов, — це той випадок, коли варто ловити дату й брати квитки одразу. «Конотопська відьма» — не просто вечір у театрі. Це подія, після якої виходиш іншим: уважнішим, тверезішим, інколи з комом у горлі, але точно з відчуттям, що тобі сказали щось важливе.
