спектакль Міфи та фантазії Львів Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
Сюїта для скрипки та фортепіано «Міфи» Кароля Шимановського з’явилася у 1915 році — у час, коли композитор активно шукав нову, більш сміливу мову для камерної музики. Уже за рік твір уперше прозвучав зі сцени: скрипкову партію виконав Павло Коханський, а за фортепіано сидів сам автор. «Міфи» — це триптих, у якому оживають образи давньогрецьких легенд: «Джерело Аретузи», «Нарцис», «Дріади та Пан». Тут немає «сюжету» в прямому сенсі, зате є відчуття руху води, віддзеркалення, шепоту лісу й напруги, що виникає між світлом та тінню. Недарма пізніше Шимановський без зайвих реверансів підкреслював значення цієї музики: «…в “Міфах” та скрипковому концерті ми з Павлом створили новий стиль, нову ідіому у скрипковій грі; у цьому сенсі це епохальна справа…». Для слухача це означає одне: у цих сторінках скрипка звучить не «традиційно співуче», а як інструмент, здатний малювати фактури, фарби й майже фізичні відчуття.
Чотири п’єси, ор. 7 (1910) для скрипки та фортепіано стали першим твором Антона Веберна, у якому він почав пробувати те, що згодом стане його творчою «візитівкою»: максимальну щільність форми та майже ювелірну роботу зі звуком. Цикл вибудуваний симетрично — на контрастах темпу, динаміки та характерів, ніби дзеркально відбиваючи емоційні стани один одного. Особливий ефект справляє тривалість цих мініатюр: кожна з них надзвичайно коротка (від 9 до 24 тактів), і саме це «стиснення» змушує музику говорити концентровано, без зайвих пояснень. Тут кожен штрих має вагу, кожна пауза — значення, а тиша працює так само активно, як і звук. У цьому вже впізнається зрілий Веберн — представник нововіденської композиторської традиції, який умів зводити великі ідеї до лаконічних, але вражаючих жестів.
Фантазія до мажор, D. 934 — останній завершений твір Франца Шуберта для скрипки та фортепіано й одна з вершин його камерної спадщини. На момент створення композиторові було лише тридцять, і хоча за життя його найчастіше сприймали як автора пісень, наприкінці свого шляху він написав багато масштабних інструментальних полотен. У цих творах Шуберт ніби розширює межі звичного: сміливіше працює з гармонією, шукає нові темброві поєднання, загострює емоційні переходи — від ясності до внутрішньої тривоги і назад. D. 934 саме така: велика за розмахом, насичена ідеями, з відчуттям широкого «дихання» й постійного руху. Вона вимагає від виконавців не тільки технічної витримки, а й здатності тримати драматургію, щоб слухач не губився в багатстві тем і настроїв.
Duo Sonoro
Андрій Павлов, скрипка
Валерія Шульга, фортепіано
Кожен із музикантів паралельно розвиває й сольну кар’єру. Андрій Павлов є солістом Національної філармонії в Києві та учасником NotaBene Chamber Group Національного Будинку Музики. Валерія Шульга як камералістка продовжує вдосконалювати майстерність у магістратурі Folkwang University в Ессені (Німеччина) в класі професора Томаса Хоппе. Саме поєднання активної сцени, конкурсного досвіду та постійного професійного розвитку формує той рівень ансамблю, коли музика звучить не як «дві партії», а як один організм — уважний, живий і переконливий.
