спектакль «Відлік часу». Симфонічний концерт Львів 2026-04-25 19:00 Lviv Concert House | Львівський органний зал
«Відлік часу» — симфонічний вечір у Львівському органному залі, який варто почути наживо
Львівський органний зал запрошує на особливу подію — концерт нової української симфонічної музики «Відлік часу». Цього вечора у виконанні Луганського філармонійного оркестру під керівництвом Івана Остаповича прозвучать дві світові прем’єри. Глядачі вперше почують симфонії сучасних українських композиторів Володимира Павенського та Борислава Стронька, створені спеціально на замовлення Органного залу.
Це не просто концерт із новими творами у програмі. Це музична зустріч із нашим теперішнім часом — складним, болісним, тривожним, але водночас сповненим глибокого внутрішнього пошуку. Обидві симфонії народилися з уважного вслухання в сьогодення і стали великими художніми рефлексіями на те, що сьогодні переживає людина, суспільство й країна.
Дві прем’єри, два голоси, два способи говорити про сучасність
Програма концерту об’єднує двох композиторів, які по-різному мислять форму, драматургію й емоцію, але в обох випадках музика виростає з дуже конкретного досвіду нашого часу. У центрі цього вечора — не абстрактна краса заради краси, а чесна й сильна розмова мовою симфонізму.
Київський композитор і музикознавець Борислав Стронько представляє свою П’яту симфонію з промовистим підзаголовком «Чотири стежини». Це твір-роздум про людину в момент внутрішнього вибору, коли звичних опор уже недостатньо, а майбутнє не має чітких контурів. У мирний час такі питання теж непрості, але під час війни вони стають особливо гострими. Куди рухатися далі, на що спертися, як не втратити себе в обставинах, що постійно змінюються, — усе це в симфонії не проговорюється словами, але відчувається в кожному розділі.
«Чотири стежини» Борислава Стронька — музика вибору і непевності
П’ята симфонія Стронька складається з чотирьох частин: «Стежина споглядання», «Стежина дії», «Стежина додому» та «Стежина за обрій». Уже самі назви задають важливу внутрішню напругу. Тут є і зосередженість, і потреба діяти. Є прагнення повернення до свого, рідного, знайомого — і водночас потяг у невідоме, за межу видимого, за горизонт.
У цій логіці чотирьох шляхів симфонія набуває майже філософського виміру. Вона звучить як спроба знайти рівновагу там, де світ її постійно втрачає. У ній можна вловити стан суспільства, яке живе в умовах небезпеки, але не припиняє думати, шукати й рухатися далі. І водночас це дуже особиста музика, бо кожен слухач майже напевно впізнає в ній власні сумніви, очікування, паузи й внутрішні злами.
Окрему роль у цій симфонії відіграє ідея часу. У музичну тканину твору вплітається майже фізично відчутний «відлік» — його творять ксилофон і дзвіночки. Це не просто цікава оркестрова барва. Такі звуки працюють як нагадування про крихкість усього, що нас оточує. Вони звучать мовби нейтрально, але саме в цій стриманості й народжується тривога: час іде, рішення треба приймати, а ціна кожної миті може виявитися надзвичайно високою.
Друга симфонія Володимира Павенського — музика пам’яті, болю і вдячності
Іншу емоційну траєкторію пропонує Володимир Павенський, представник львівської композиторської школи. Його Друга симфонія має надзвичайно сильну і зворушливу назву: «Спогади… Я знов повернусь, рідна мамо, з війни, повернуся, щоб жити». Це твір, присвячений захисникам і захисницям України, які віддали життя за свободу та незалежність нашої держави.
У самій назві вже закладено глибоку драму — надію, яка не здійснилася, обіцянку повернення, що для багатьох родин так і залишилася лише мрією. Саме тому ця симфонія звучить не тільки як музичний твір, а й як акт пам’яті. Це шана тим, хто не повернувся додому, але назавжди залишився в серці своїх близьких і в історії країни.
Композитор говорить про цей твір як про жест вдячності й пам’яті нашим героям. І це відчувається у самій музиці. Тут немає штучного пафосу чи декоративної скорботи. Натомість є прожитий досвід, тиша між звуками, напруга спогадів і дуже людська інтонація. Саме тому симфонія обіцяє бути особливо сильною в концертному виконанні, коли жоден аудіозапис не здатен повністю передати вагу живого звучання.
Музика, у якій закарбувався досвід повномасштабної війни
Робота над симфонією Павенського тривала два з половиною роки. За цей час у ній поступово осів досвід повномасштабного вторгнення — не у вигляді прямої ілюстрації подій, а як емоційний і людський слід, який уже неможливо стерти. Це не музика «про війну» у буквальному сенсі. Це музика про пам’ять, про втрату, про крихкість щастя, про ті образи, які виринають у свідомості уривками й не підкоряються лінійному часу.
В основі твору — концепція «сімейного кіно». Це дуже влучний і промовистий образ. Частини симфонії схожі на фрагменти пам’яті, які повертаються не за хронологією, а за внутрішньою логікою почуттів. Так працюють справжні спогади: щось із дитинства раптом стає болісно близьким, якийсь дрібний епізод набуває нової ваги, а мирні сцени з минулого виявляються освітленими зовсім інакше після пережитого.
Світлі інтонації ранніх, майже домашніх спогадів із часом деформуються, загострюються, входять у зіткнення з іншим, темнішим матеріалом. У якийсь момент музика переходить у зловісне скерцо, і саме тут особливо гостро відчувається, як війна вривається в приватний простір людини. Те, що мало б бути затишним і безпечним, раптом стає вразливим.
Незвичні тембри і глибока оркестрова драматургія
Окремої уваги заслуговує інструментальний світ симфонії Павенського. Композитор використовує вібрафон і bar chimes — інструменти, які не так часто виходять на передній план у симфонічному жанрі, але тут вони не виглядають декоративним додатком. Навпаки, саме вони створюють особливу атмосферу крихкості, мерехтіння й віддаленої пам’яті.
Павенський дуже точно працює з тембром як із носієм сенсу. Тут важливо не лише те, яка мелодія звучить, а й те, хто саме її промовляє. Кларнет вступає у напружені, майже нервові діалоги зі струнними. Віолончель звучить як голос сповіді — глибокий, особистий, майже беззахисний. А орган у фіналі не просто додає масштабності: він стає образом непорушності, фундаменту, вічності, на тлі якої людська пам’ять набуває особливої ваги.
Наприкінці важливим символом стають глісандо струнних і ударних. Вони сприймаються як останні спогади, що вислизають, тануть, відлітають у тишу. Після них залишається не порожнеча, а дуже чисте відчуття вдячності — спокійне, глибоке і важливе.
Луганський філармонійний оркестр та Іван Остапович
Виконавцем цього симфонічного вечора стане Луганський філармонійний оркестр під орудою Івана Остаповича. Для такої програми це особливо влучне поєднання. Нову музику важливо не просто зіграти технічно точно — її потрібно відчути, вибудувати, провести крізь тишу й напругу з максимальною внутрішньою чесністю. Саме тому роль виконавців тут надзвичайно велика.
У симфонічній прем’єрі багато залежить від першого звучання. Саме воно формує перше враження про твір, показує його нерв, масштаб, динаміку, ті внутрішні опори, які закладав композитор. Коли йдеться про музику, пов’язану з сучасним українським досвідом, відповідальність виконавців відчувається ще сильніше. І саме живе виконання великого оркестру дає можливість почути всю глибину таких партитур — від найтонших барв до кульмінаційної сили повного симфонічного звучання.
Подія в контексті великої роботи з новою українською музикою
Концерт «Відлік часу» є частиною проєкту Ukrainian Live Classic та водночас продовженням послідовної стратегії Львівського органного залу, спрямованої на підтримку й замовлення нової музики сучасним українським композиторам. Це дуже важлива і, без перебільшення, далекоглядна робота.
Починаючи з 2019 року, завдяки цій ініціативі з’явилися нові твори Золтана Алмаші, Олега Безбородька, Богдани Фроляк, Олександра Родіна, Дмитра Малого, Сергія Пілютікова, Сергія Леонтьєва, Марії Слєпченко, Володимира Богатирьова, Олександра Саратського та інших авторів. Для українського музичного середовища це має величезне значення, адже нова академічна музика не повинна існувати лише в теорії чи в кабінетах композиторів. Вона має звучати, народжуватися на сцені, зустрічатися зі слухачем і ставати частиною живого культурного процесу.
Саме такі події доводять, що сучасна українська музика — не вузька територія «для посвячених», а простір актуальних смислів, сильних емоцій і великої художньої сили. І якщо хочеться почути, як сьогодні мислить український симфонізм, цей вечір у Львівському органному залі — справді дуже добра нагода.
Чому на цей концерт варто прийти
«Відлік часу» — це подія не лише для тих, хто регулярно ходить на симфонічні концерти. Вона може вразити і слухача, який не так часто відвідує академічні події, але хоче пережити щось глибоке, справжнє і змістовне. Тут є одразу кілька причин бути в залі.
По-перше, це світові прем’єри, а отже — рідкісний шанс почути музику в момент її народження на сцені. По-друге, це українські твори, написані тут і зараз, зсередини нашого досвіду, а не з безпечної відстані. По-третє, це програма, у якій є не лише масштаб, а й дуже конкретний емоційний сенс: пам’ять, вибір, тривога, надія, пошук дороги, вдячність, тиша після втрати.
Такий концерт не обіцяє легких вражень, але саме тому він може виявитися особливо потрібним. Це музика, яка не фоново супроводжує вечір, а дійсно говорить зі слухачем. Іноді саме такі зустрічі з мистецтвом залишаються з нами найдовше.
Заплануйте цей вечір у Львівському органному залі, якщо хочете почути сучасну українську симфонічну музику не як абстрактну культурну подію, а як живий, сильний і дуже людяний досвід. «Відлік часу» — це концерт, у якому важить кожна мить.
