спектакль Український модерн. Півненко. Хмара Львів 2026-05-29 19:00 Lviv Concert House | Львівський органний зал
Український модерн. Півненко. Хмара
Львів, Львівський органний зал
У Львівському органному залі відбудеться концерт, присвячений українському модерну — музиці, в якій відчуваються і внутрішня свобода, і напруга епохи, і велика художня сміливість. Цього вечора на сцену вийдуть дві яскраві представниці української класичної сцени: Богдана Півненко та Анна Хмара. У їхньому виконанні прозвучать твори композиторів, які творили у перші десятиліття ХХ століття, в час, коли мистецтво в Україні розвивалося сильно, сміливо, але під дедалі жорсткішим тиском.
Ця програма важлива не лише як концертна подія, а і як можливість знову почути українську музику в її справжньому масштабі. Не як додаток до “великого європейського контексту”, а як окремий, глибокий і самодостатній світ. У цих творах є нерв часу, тонкість думки, ліризм, драматизм, інтелектуальна щільність і та краса, яка не зникла навіть тоді, коли саму можливість вільно мислити намагалися придушити.
Дві виконавиці, які давно працюють для української музики
Богдана Півненко — народна артистка України, скрипалька, яку нерідко називають «українською Паганіні у спідниці». За цим гучним означенням стоїть не лише віртуозність, а й багаторічна відданість українській класиці. Вона послідовно й переконливо представляє українську музику в світі, повертаючи її в той простір, де вона повинна звучати природно й упевнено — на великих сценах, у серйозних програмах, у виконанні артистів найвищого рівня.
Анна Хмара — піаністка, лауреатка міжнародних конкурсів, чия гра вирізняється тонким психологізмом і віртуозністю. У такій програмі це поєднання особливо цінне. Український модерн вимагає не тільки технічної точності, а й уміння відчути внутрішню складність музики, її підтексти, її стриману або, навпаки, гостру емоційність. Саме тому цей дует сприймається настільки переконливо: обидві виконавиці давно і послідовно працюють із українським репертуаром, і ця праця давно переросла межі просто концертної практики.
Разом Богдана Півненко та Анна Хмара давно і успішно пропагують українську класику у світі. І що важливо — роблять це не формально, а з відчуттям стилю, історичного контексту й справжньої внутрішньої причетності до цієї музики.
Програма, в якій звучить ціла епоха
Цього вечора у Львівському органному залі прозвучать твори Бориса Лятошинського, Віктора Косенка, Юлія Мейтуса, Миколи Коляди, Рейнгольда Глієра. Це композитори різні за інтонацією, за темпераментом, за долею, але їх об’єднує дуже важлива річ: вони належать до музичного простору, який формувався в Україні у складний, суперечливий і надзвичайно насичений час.
Це музичне безмежжя народжувалося в перші десятиліття ХХ століття — в період, коли за вільну думку вже доводилося платити, інколи кар’єрою, інколи мовчанням, інколи самим життям. Проте сама музика виявилася сильнішою за радянську систему. Вона пережила час, у якому її намагалися підпорядкувати, і сьогодні звучить не як музейний слід минулого, а як жива мова культури, яка вміє говорити крізь десятиліття.
Лятошинський, Косенко, Коляда: музика сили, крихкості й незавершеної долі
У програмі концерту — Соната для скрипки та фортепіано Бориса Лятошинського, написана у 1920-х роках, у період короткого «золотого віку» української культури. Це дуже важливий твір не лише в межах авторської спадщини, а й у ширшому культурному сенсі. У ньому відчувається час, коли українське мистецтво ще мало змогу шукати власну форму, говорити сміливо, не оглядаючись на майбутню тотальну регламентацію. Лятошинський тут звучить як композитор великого внутрішнього масштабу — складний, інтелектуальний, емоційно точний.
Поруч із цією сонатою прозвучить ранній твір Віктора Косенка «Мрії». Його недаремно можна назвати прикладом «острівця краси» у бурхливому ХХ столітті. У такій музиці немає зовнішнього пафосу, але є рідкісна ясність почуття, внутрішнє світло і та тонка лірична сила, яка тримається не на ефекті, а на справжності інтонації.
Окреме місце у програмі посідає Соната Миколи Коляди — українського композитора, який трагічно загинув у молодому віці в горах Кавказу. Уже сам факт цієї передчасно обірваної долі змінює сприйняття музики. У таких творах завжди є особлива напруга: ти слухаєш не просто автора, а голос, який не встиг договорити всього, що міг би сказати.
Юлій Мейтус і складність вибору в тоталітарній державі
Цикл скрипкових творів Юлія Мейтуса додає програмі ще один важливий вимір. Це не лише музика як мистецтво, а й музика як свідчення доби, в якій перед митцями стояли складні моральні вибори. Біографія Мейтуса тут має значення не менше, ніж ноти. Композитор, який писав для «Березоля», після арешту Леся Курбаса був змушений відректися від своєї попередньої діяльності й співпрацювати з владою, створюючи «ідеологічно правильні» твори поряд із власними, по-справжньому індивідуальними композиціями.
Саме тому його музика сьогодні сприймається особливо непросто і водночас особливо важливо. Вона нагадує, що мистецтво в тоталітарній державі майже ніколи не існує в стерильних умовах. За ним стоять компроміси, внутрішні злами, страх, необхідність виживати, а поруч — усе ж таки здатність зберігати себе в авторському жесті, у музиці, яка не втрачає особистого голосу.
Глієр як міст між поколіннями
Наприкінці концерту прозвучить Романс Рейнгольда Глієра — композитора, який поєднує різні епохи і різні генерації музикантів. Його постать у цій програмі дуже важлива. Глієр був учителем Бориса Лятошинського і цілої плеяди українських композиторів, тож його присутність у концерті відчувається не випадковою, а природною. Через нього проступає лінія спадкоємності, зв’язок між окремими іменами, стилями і творчими долями.
Романс у такому контексті звучить не просто як завершення вечора, а як м’яке, але дуже точне підбиття підсумку. Це музика, яка пов’язує різні історії в одну ширшу культурну розмову.
Чому цей концерт варто почути
Цей вечір у Львівському органному залі — добра нагода почути український модерн не фрагментарно, а в живому, продуманому виконанні двох сильних артисток. Це концерт, де за музикою стоять не лише імена композиторів і назви творів, а ціла епоха з її надіями, драмами, внутрішньою свободою і жорстокими обмеженнями.
Приходьте, щоб відчути голос митців, який звучить крізь десятиліття. У цій музиці є краса, але не тільки вона. Є пам’ять, є напруга часу, є жива тяглість української культури, яка продовжує говорити сьогодні сильно, виразно і без потреби в зайвих поясненнях.
Виконавиці
Богдана Півненко — скрипка
Анна Хмара — фортепіано
