5 божевільних теорій про радянські фільми та мультфільми

Розбираємося, чи справді у Дяді Федора були друзі, чому космічні пірати бояться Аліси Селезньової та який прихований сенс шанувальники знаходять у героях «Ну, постривай!».

Одна з надійних ознак того, що твір по-справжньому полюбився публіці, — поява численних розборів, незвичних трактувань і фанатських теорій. Дитячі мультфільми та фільми минулих десятиліть знайомі мільйонам глядачів, тому не дивно, що з часом навколо найпростіших на перший погляд історій почали виникати доволі серйозні, а часом і відверто похмурі інтерпретації.

Ми зібрали кілька особливо цікавих версій. Але сприймати їх як прихований авторський задум точно не варто: це лише фантазії шанувальників, вигадані насамперед заради розваги.

«Троє із Простоквашино»: Дядя Федір зовсім не дитина

Мультфільм за творами Едуарда Успенського давно став класикою анімації, а репліки його персонажів розійшлися на цитати. Історії про Простоквашино знайомі кільком поколінням глядачів. Однак один із користувачів «Живого журналу» під ніком roberlee побачив у знайомому сюжеті значно тривожнішу історію, яка за настроєм нагадує «Бійцівський клуб». І, як не дивно, окремі деталі мультфільму справді дають змогу вибудувати таку версію досить послідовно.

Згідно з цією теорією, Дядя Федір насправді не маленький хлопчик, а доросла людина з генетичними особливостями та серйозними проблемами зі сприйняттям реальності. Матроскін і Шарик нібито взагалі з ним не розмовляють: їхні голоси існують виключно у свідомості героя. Шанувальники знаходять натяки на це вже в перших сценах. Наприклад, під час знайомства Матроскін розповідає про горище, на якому раніше жив, і наголошує, що там усе було «не в порядку».

Під час нічного епізоду на кладовищі листоноша Пєчкін демонстративно крутить пальцем біля скроні, спостерігаючи за Дядьком Федором і його ймовірними друзями. А в листі до батьків сам герой згадує, що почувається не надто добре.

Але наймоторошніша частина теорії полягає в тому, що проблеми Дяді Федора нібито становлять небезпеку для оточення. Саме з ним фанати пов’язують те, що Простоквашино колись повністю спорожніло. За цією версією, герой міг нападати на місцевих жителів, а знайдена ним скриня містила або відібрані в них цінності, або щось іще більш лячне.

Мама й тато в такому трактуванні не стільки виховують дитину, скільки наглядають за потенційно небезпечним дорослим. Причому про його поведінку вони начебто давно знають. Після зникнення Дяді Федора батьки не здіймають серйозної тривоги, а обмежуються доволі розмитим оголошенням у газеті. Саме його помічає Пєчкін, після чого повідомляє про місцеперебування «хлопчика».

Є запитання у прихильників теорії й до самого листоноші. Справді дивно постійно працювати в селі, де майже немає мешканців. Тому навколо Пєчкіна виникло одразу кілька додаткових версій. За однією з них, у минулому він був пов’язаний зі злочинним світом. Як непрямий аргумент шанувальники згадують його зовнішню схожість з одним зі злочинців із мультфільму «Пригоди Васі Куролесова».

Інше трактування ще незвичніше: Пєчкін нібито стежить за рівнем радіації в цій місцевості. У такому разі Простоквашино перетворюється на своєрідну Зону з «Пікніка на узбіччі» братів Стругацьких. Дивних речей тут справді вистачає: наприклад, у корови з’являється теля без бика. А Дядя Федір у цій версії стає своєрідним сталкером, який шукає в аномальному місці цінні знахідки.

«Гостя з майбутнього»: Аліса Селезньова пройшла бойову підготовку

Відомий фантастичний фільм було знято за книгою Кіра Буличова «Сто років тому вперед». Основу історії зберегли, але творці екранізації додали чимало власних деталей. Саме особливості екранної версії підштовхнули Карена Налбандяна до доволі похмурої інтерпретації.

Згідно з цією фанатською версією, майбутнє у фільмі існує вже після масштабної ядерної війни, причому у бойових діях могли брати участь навіть діти.

На користь такої гіпотези насамперед наводять здібності Аліси. Дівчинка без особливих зусиль долає високі перешкоди й здатна буквально відкинути дорослу людину. Саме по собі це ще можна пояснити серйозним розвитком спорту та фізичної підготовки в майбутньому. Однак поведінка 11-річної школярки виглядає ще незвичніше. У разі загрози вона швидко бере ініціативу на себе, упевнено діє проти космічних піратів і зовсім не боїться озброєних супротивників. Ба більше, самі пірати явно ставляться до Аліси з острахом, попри те що вона протистоїть бластеру без зброї. Така поведінка справді більше нагадує підготовку бійця, ніж звичайної школярки.

На пережиту людством катастрофу, на думку прихильників цієї теорії, вказують й інші деталі майбутнього. Коли Коля вперше опиняється в іншому часі, він разом із роботом Вертером зустрічає працівників Інституту часу. Ті повертають із минулого важливі документи, які нібито були втрачені внаслідок воєн і великих катастроф. При цьому Поліна, за якою спостерігав Коля, вирушає у 80-ті роки. Фанати роблять із цього висновок, що саме той період міг бути зовсім близьким до чергового глобального конфлікту.

Сам Вертер теж виглядає не зовсім як звичайний музейний робот. Під час зіткнення з піратами він витримує безліч влучань із бластера, здатного руйнувати кам’яні колони. Тому з’явилася версія, що раніше Вертер міг бути бойовим андроїдом, якого після завершення служби переобладнали або відправили працювати до музею.

Думку про те, що Аліса не єдина дитина з подібною підготовкою, прихильники теорії пов’язують і зі сценою в Космозоо, де злочинці викрадають мієлофон. Дорослий Електрон Іванович практично без вагань виконує вказівки юного Колі й навіть готовий відволікти озброєних супротивників на себе, щоб школяр зміг виконати завдання. Це можна інтерпретувати так, ніби дорослі люди в майбутньому звикли довіряти дітям, які краще підготовлені до екстремальних ситуацій.

«Ну, постривай!»: Вовк і Заєць як символи двох соціальних груп

На поверхні сюжет легендарного мультфільму гранично зрозумілий. Вовк постійно переслідує Зайця і, схоже, розраховує його спіймати, а можливо, й з’їсти. Але Заєць щоразу виявляється кмітливішим за супротивника, тому Вовк знову зазнає поразки. Через таку схему «Ну, постривай!» нерідко ставлять в один ряд із «Томом і Джеррі». Однак між цими двома історіями є важлива відмінність.

Персонажі американського мультсеріалу живуть у звичайному людському будинку, а десь поруч є господиня. У світі «Ну, постривай!» людей практично повністю замінили тварини. На цій підставі навіть з’явилася версія, що події відбуваються в постапокаліптичній реальності, а сліди колишньої цивілізації збереглися лише в окремих місцях, наприклад у музеях.

Але значно цікавішим виглядає трактування, у якому конфлікт Вовка й Зайця розглядається як алегорія відносин між робітничим класом та інтелігенцією. Тим більше що по-справжньому впіймати Зайця Вовк серйозно намагається переважно в ранніх випусках. Згодом їхнє протистояння частіше перетворюється на змагання. Вовк намагається довести свою перевагу фізичною силою: береться за шпагу, бере участь у змаганнях і вступає в боротьбу з використанням роботів. Заєць же знову і знову перемагає завдяки розуму, спритності та технічним знанням.

При цьому, щойно виникає реальна небезпека, вічні суперники миттєво припиняють ворогувати й діють разом. Наприклад, спільно намагаються врятувати корабель, що тоне. А після спільної перемоги в перегонах Заєць починає ставитися до Вовка помітно довірливіше.

Тому те, що відбувається, можна сприймати не як справжню ненависть двох окремих персонажів, а як умовне суперництво двох соціальних прошарків — інтелігенції та простих робітників. На таку інтерпретацію шанувальників наштовхнули й характери героїв.

У квартирі Вовка зазвичай панує далеко не зразковий порядок, а сам він не цурається шкідливих звичок. Водночас персонаж вирізняється вражаючою фізичною витривалістю. Остання деталь навіть породила окремі жартівливі версії про те, що колись він міг служити в силових підрозділах.

Заєць, навпаки, цікавиться наукою, відвідує виставки, розбирається в техніці та виявляє інтерес до мистецтва. Однак справжнє протистояння між ними виглядає радше умовним. Схоже, існувати один без одного ці двоє просто не можуть.

«Їжачок у тумані»: подорож до друга, якого вже немає

Знаменитий мультфільм Юрія Норштейна, який неодноразово отримував найвищі оцінки серед анімаційних творів, створено за мотивами казок Сергія Козлова. За текстами цього письменника з’явилися й інші історії про Їжачка та Ведмежатка, зокрема «Трям! Здрастуйте!».

Але «Їжачок у тумані» помітно відрізняється і від інших екранізацій Козлова, і від більшості дитячих мультфільмів узагалі. Причина не лише в незвичній, трохи тривожній візуальній стилістиці. Сам сюжет сприймається майже як філософська притча. Формально все дуже просто: Їжачок збирається в гості до Ведмежатка, іде вночі через ліс і дорогою зустрічає загадкових істот — сову, коня та інших мешканців туману.

Однак в образах персонажів і окремих подіях шанувальники помітили можливі натяки на значно глибший сенс. Наприклад, образ сови деяким глядачам нагадує істот із полотен Ієроніма Босха й сприймається як уособлення зла. Кінь же в різних міфологічних традиціях може виступати провідником між світом живих і світом мертвих.

У цю ж концепцію вписується річка, куди падає Їжачок. Прихильники похмурої версії порівнюють її зі Стіксом — міфічною річкою, через яку душі переправлялися в інший світ.

Якщо об’єднати ці деталі в одну історію, виходить теорія, згідно з якою Ведмежатка на той момент уже немає серед живих. Шанувальники згадують, що в «Зимовій казці» він хворів, і припускають: Їжачок вирушає до померлого друга, який кличе його до себе, щоб більше ніколи не розлучатися.

«Вінні-Пух»: характери героїв як набір психологічних проблем

Знайома екранізація творів Алана Александра Мілна за сюжетом навіть простіша за оригінальні книги. У ній немає Крістофера Робіна — хлопчика, якому належать іграшкові персонажі, а візуальний стиль навмисно виглядає так, ніби малюнки створювала дитина.

І все ж саме особливості поведінки героїв змусили деяких глядачів вигадувати незвичайні психологічні трактування. Практично кожному мешканцеві лісу шанувальники приписали певну проблему або розлад.

У самого Вінні-Пуха особливо помітні складні стосунки з їжею. Він постійно думає про те, де роздобути щось смачне, і ніби не помічає моменту насичення. Досить згадати його візит до Кролика, де ведмедик знову й знову готовий продовжувати частування. А історія зі спробою дістатися до бджолиного вулика показує, що заради меду Вінні здатен піти навіть на доволі серйозний ризик.

Кролика шанувальники іноді описують як надзвичайно тривожного й підозрілого героя: його легко налякати практично будь-яким несподіваним шумом. Віслючка Іа, своєю чергою, зазвичай сприймають як персонажа, який постійно перебуває в пригніченому й похмурому стані.

За бажання подібні особливості можна знайти й у решти мешканців лісу. Ентузіасти проводили такі самі розбори персонажів оригінальних книг і версії студії Disney. Наприклад, Тигрі приписували ознаки СДУГ, а П’ятачку — підвищену тривожність.

Схожа фанатська традиція існує й навколо мультсеріалу «Губка Боб Квадратні Штани». Популярна жартівлива теорія стверджує, що кожен із його ключових героїв символізує один зі смертних гріхів. Ця версія стала настільки відомою, що її в жартівливій формі обговорювали навіть люди, пов’язані зі створенням мультфільму.

Всім привіт! У цьому блозі ми викладаємо корисну інформацію на тему Таємні смисли улюблених мультфільмів: найнеординарніші та похмурі теорії фанатів. Якщо у вас є питання чи ідеї, які ми не розкрили у нашій статті – пишіть про це у коментарях.

Оцініть автора

( 1 Оцінка, середнє 5 з 5 )