спектакль Коли цвіте папороть Львів 2026-07-04 17:00 Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької
«Коли цвіте папороть»
Львів, Львівська національна опера
«Коли цвіте папороть» — твір із непростою долею, який довгі десятиліття залишався майже недоступним для глядача. Феєрія сучасного українського композитора Євгена Станковича свого часу була заборонена радянською владою, тож її сценічне життя фактично перервалося ще до того, як вона змогла повноцінно прозвучати перед публікою. Саме тому новітня прем’єра постановки на сцені Львівської національної опери у 2017 році стала подією не лише театральною, а й культурно важливою — поверненням твору, який надто довго був витіснений із живого мистецького простору.
Фолькопера-балет «Коли цвіте папороть» поєднує в собі музику, обряд, сценічну дію, хорове звучання і пластику. У центрі твору — українська традиція святкування Івана Купала, одна з найяскравіших і найзагадковіших у народному календарі. Це свято завжди було пов’язане з ніччю, вогнем, водою, пошуком дива, очищенням, молодістю, коханням і вірою в приховану силу природи. У постановці ці мотиви не просто відтворюються як етнографічна картина, а стають частиною великого сценічного полотна.
Водночас «Коли цвіте папороть» не обмежується лише купальською обрядовістю. Твір розгортає перед глядачем ширшу історичну перспективу — важливі події боротьби українського народу, його пам’ять, втрати, опір і прагнення зберегти себе. Народний міф тут перегукується з історією, а обрядова стихія переходить у розповідь про силу спільноти, про зв’язок поколінь і про те, як культура допомагає народу вистояти навіть тоді, коли його голос намагаються заглушити.
Особливість цієї вистави — у її синтетичній природі. На сцені поєднуються сольне виконання, потужне хорове звучання, сучасна хореографія, виразна театральна дія та відеопроекція. Кожен із цих елементів працює не окремо, а як частина спільного ритму. Музика Євгена Станковича не ілюструє обряд буквально, а піднімає його до рівня великої сценічної феєрії, де народні інтонації, драматична напруга й сучасна музична мова існують поруч.
Хорові сцени надають постановці особливої масштабності. Вони звучать як голос громади, як пам’ять, що не належить одній людині, а проходить крізь багатьох. Сольні партії, навпаки, дають відчути індивідуальний вимір цієї історії — людські переживання, внутрішній рух, особисту присутність у великому обрядовому й історичному просторі. Хореографія додає тілу значення: рух стає продовженням музики, способом говорити там, де слова вже не потрібні.
Відеопроекція посилює візуальну мову вистави, допомагаючи створити яскраве, багатошарове сценічне середовище. Завдяки цьому «Коли цвіте папороть» сприймається не як застигла реконструкція минулого, а як живе дійство, у якому традиція дихає сучасністю. Тут є відчуття свята, таємниці, напруги й сили — тієї сили, що народжується з пам’яті, пісні, ритуалу та спільного переживання.
Повернення феєрії Євгена Станковича на сцену Львівської національної опери стало важливим знаком: твір, який колись намагалися викреслити з культурного життя, знову отримав голос. І сьогодні «Коли цвіте папороть» звучить як нагадування про те, що українська музика, обрядовість і історична пам’ять здатні говорити сильно, сучасно й переконливо — без потреби доводити свою значущість чужими мірками.
