спектакль Скорик in Jazz Львів 2026-07-13 19:00 Львівська національна філармонія
Скорик in Jazz у Львівській національній філармонії
У Львівській національній філармонії прозвучить програма «Скорик in Jazz» — концерт, у якому музика Мирослава Скорика відкривається з боку гри, свободи, дотепності й тонкого стилістичного перевтілення. Тут Скорик зустрічається з Бетховеном, джазово переосмислює «Місячну сонату», змінює знайомі класичні теми до невпізнанності й водночас залишає в них той нерв, завдяки якому вони не втрачають зв’язку з першоджерелом.
Філармонія, що з 2020 року носить ім’я Мирослава Скорика, звертається до тієї частини його спадщини, яка часто стоїть трохи осторонь урочистого академічного канону. І саме в ній особливо добре видно, наскільки вільно композитор працював із музичним матеріалом. Він міг узяти відому тему, впізнаваний жанровий жест або навіть фрагмент чужої класики й перенести його в іншу ритмічну, інтонаційну та гармонічну реальність. Не зруйнувати, не висміяти, не прикрасити поверхово, а змусити звучати так, ніби в цій темі завжди був прихований ще один, несподіваний голос.
П’ять джазових п’єс
Початок програми — цикл «П’ять джазових п’єс» для фортепіано. Це невеликі за формою, але дуже виразні мініатюри, у яких Скорик звертається до джазу не як до зовнішньої стилізації. Він не копіює джазові прийоми заради ефекту, а входить у цю мову природно, так само впевнено, як у фольклорну інтонацію чи академічну форму.
До циклу входять «Приємна прогулянка», «Нав’язливий мотив», «Візерунки», «Каприз» і «В народному стилі». Кожна з цих п’єс має власний характер. Одна звучить легко й рухливо, інша чіпляється за коротку інтонацію, ніби за думку, від якої неможливо відмахнутися. Десь на перший план виходить фактурна гра, десь — примхливий настрій, десь — відлуння народного мелосу, пропущене крізь джазову свободу. Разом вони складають не сухий набір номерів, а живий портрет композитора, який умів мислити коротко, точно і з внутрішньою усмішкою.
Класика в джазових парафразах
Одним із головних центрів вечора стане цикл «Чотири джазові парафрази класичної музики» для фортепіано в чотири руки. Тут Скорик працює з темами, які давно стали частиною спільної музичної пам’яті: першою частиною «Місячної сонати» Бетховена, другою частиною «Апасіонати», мазуркою Шопена ля мінор і знаменитою п’єсою «До Елізи».
Ці твори настільки впізнавані, що будь-яке втручання в них потребує особливого слуху й почуття міри. Скорик не перетворює класику на легковажну гру, але й не ставиться до неї як до музейної недоторканності. Він переводить знайомі теми в ритмічну та гармонічну систему джазу, дає їм іншу пластику, інший пульс, інше дихання. І раптом виявляється, що «Місячна соната» може звучати не лише як зосереджена романтична сповідь, а й як матеріал для тонкої, трохи іронічної, але дуже музичної трансформації.
У цих парафразах добре чути Скорикове вміння поводитися з чужим текстом делікатно й сміливо одночасно. Він не приховує першоджерела, навпаки — залишає його впізнаваним. Але навколо знайомої теми виникає нове середовище, де класика починає рухатися інакше, реагувати на інші акценти, вступати в гру з виконавцями та слухачами.
Три екстравагантні танці
Окремою частиною програми стануть «Три екстравагантні танці» для фортепіано в чотири руки. Це музична подорож різними стилістичними просторами, де кожна назва вже задає настрій і напрям слухання: «В іспансько-мавританському стилі», «Сумний блюз», «Канкан ніби зі старої грамофонної плити».
У першому танці можна відчути гру з південними інтонаціями, декоративністю, ритмічним жестом і особливою барвистістю. «Сумний блюз» відкриває інший вимір — стриманіший, меланхолійний, із характерною блюзовою тінню, яку Скорик подає без надмірного сентименту. А «Канкан ніби зі старої грамофонної плити» звучить як маленька сценка з пам’яті: ніби десь у старому ресторані ще крутиться платівка, трохи шипить, трохи спотворює звук, але саме через це музика набуває особливого шарму.
Цей канкан показує Скорика з дуже кінематографічного боку. Тут важливий не лише танцювальний ритм, а й відчуття дистанції: ми чуємо ніби не сам танець, а його старий запис, образ, що пройшов крізь час, шум, механіку грамофона і людську пам’ять. У цьому є і гумор, і ностальгія, і точне композиторське відчуття деталі.
«Скорик in Jazz» — це програма про свободу композитора, який не боявся поєднувати академічну школу, джазові інтонації, фольклорні натяки, іронію та блискучу роботу з формою. У цьому концерті музика Скорика звучатиме не як застигла спадщина, а як живий матеріал, що легко вступає в діалог із Бетховеном, Шопеном, ресторанним канканом, блюзом і власною внутрішньою усмішкою автора.
Львівська національна філармонія запрошує на вечір, у якому можна почути Скорика не тільки як класика української музики, а й як композитора з гострим слухом до ритму, стилю, гри та несподіваного повороту. Це музика, що добре знає правила — і саме тому дозволяє собі вільно з ними поводитися.
