спектакль Відлуння романтизму: діалог поколінь Львів 2026-05-10 17:00 Львівська національна філармонія
«Відлуння романтизму: діалог поколінь» у Львові — Львівська національна філармонія
Вечір, у якому різні епохи починають говорити одна з одною
«Відлуння романтизму: діалог поколінь» у Львові — це програма камерної музики, побудована на творах трьох композиторів, які належать до різних епох, мають різний життєвий і творчий досвід, але в кожному з них звучить дуже особисте висловлювання автора. Саме це і робить такий концерт особливо цікавим: тут немає формального поєднання імен заради красивої афіші. Натомість є уважно вибудувана логіка слухання, де один твір відкриває інший, а музика різних часів не сперечається між собою, а вступає у справжній внутрішній діалог.
На сцені цього вечора — нещодавно створений амбітний ансамбль Lux Sonorum Ensemble та юні вихованці музичного ліцею імені Крушельницької. І це поєднання саме по собі вже задає додатковий зміст усьому концерту. Бо «діалог поколінь» тут не лише в назві програми. Він відчутний і в самій присутності виконавців, і в тому, як музичний досвід, традиція і жива енергія молодості зводяться в одному просторі сцени.
Мендельсон: ясність, дружба і рівноправна розмова голосів
Відкриє програму Фелікс Мендельсон. Його Фортепіанне тріо було написане для близьких друзів і постійних музичних партнерів — скрипаля Фердинанда Давіда та віолончеліста Франца Карла Віттмана. Уже цей факт додає музиці особливої близькості. Це не абстрактний твір, створений для невідомих виконавців, а музика, що народилася всередині живого професійного і людського кола, де композитор добре розумів, для кого і як саме пише.
Прем’єра цього твору відбулася 1840 року в Лейпцигу, у Гевандгаузі. Мендельсон у ньому свідомо відмовляється від звичної ролі фортепіано як акомпанементу. Тут інструмент не підпирає інших і не лишається в тіні, а стає повноцінним учасником розмови. Саме в цьому і полягає одна з головних принад тріо: музика не розподілена за принципом «голос і супровід», вона існує як рівноправний діалог. У ній є і легкість, і ясність, і та внутрішня зосередженість, за яку Роберт Шуман назвав цей твір одним із найкращих тріо свого часу.
Барвінський: музика, що пережила знищення і повернулася
У центрі програми — Секстет Василя Барвінського. І це вже не просто музичний твір, а музика складної, драматичної долі. У 1930-х роках Секстет з успіхом звучав у Празі, але згодом був втрачений. Рукописи було знищено під час війни, а сам композитор пережив ув’язнення. Після повернення він змушений був відновлювати свої твори з пам’яті. Уже сама ця історія змінює слухання: перед нами не просто партитура, а музика, що пройшла через руйнування, мовчання і майже неймовірне повернення.
Секстет завершив Станіслав Людкевич. І в цьому теж є важлива людська й культурна тяглість: один композитор підхоплює інший голос, щоб твір не зник остаточно. Попри весь драматизм історії, музика Барвінського не звучить як суцільний надрив. Вона жива, багатошарова і внутрішньо рухлива. Варіації змінюють одна одну природно, з’являються знайомі інтонації — від задумливої “думки” до рухливої коломийки. Усе це не подано як декларацію чи стилізацію заради ефекту. Воно виникає зсередини, як органічна музична мова, як внутрішня розмова, в якій національна інтонація не випинається, а живе природно.
Вайнгартнер: стриманість, драматизм і іронія початку ХХ століття
Завершить вечір Секстет Фелікса Вайнгартнера, написаний 1904 року. Відомий передусім як диригент, у композиції він теж мислить широко, об’ємно, з відчуттям великої форми. І це добре чути саме в цьому творі. Секстет побудований як послідовність чотирьох різних станів, які не просто змінюють один одного, а поступово розгортають внутрішню драматургію вечора.
Спочатку — напружений початок, у якому одразу відчувається внутрішній рух і концентрація. Далі — другий рух, легший, майже іронічний, ніби музика на короткий час змінює кут погляду і дозволяє дихнути інакше. Потім приходить зосереджене Adagio, а фіналом стає Danza funebre. Саме в цій побудові добре відчувається характер початку ХХ століття: тут поєднуються драматизм і стримана іронія, емоційна напруга і дистанція, яка не скасовує переживання, а робить його ще виразнішим.
Програма, що тримається не на ефектності, а на внутрішньому зв’язку
Особливість цього концерту в тому, що він не намагається вразити зовнішньою строкатістю. Навпаки, його сила — у внутрішньому зв’язку між творами. Мендельсон дає відчуття ясної, шляхетної романтичної мови, де кожен голос дихає вільно. Барвінський приносить у програму досвід втрати, пам’яті, відновлення і дуже глибокого внутрішнього звучання. Вайнгартнер переводить цю лінію далі — у ХХ століття, де музика стає напруженішою, багатозначнішою і трохи більш нервовою.
Саме тому «Відлуння романтизму: діалог поколінь» звучить як добре продумана історія, а не просто послідовність окремих номерів. Тут справді є діалог — між епохами, між авторами, між різними типами музичного мислення і, зрештою, між виконавцями різного покоління. І саме в цьому полягає окрема цінність такого вечора у Львівській національній філармонії: він обіцяє не лише хороше виконання, а й рідкісне відчуття музичної тяглості, коли минуле не замикається в собі, а продовжує звучати в теперішньому живо, переконливо і дуже по-людськи.
