спектакль Таємниця золотої пекторалі Львів 2026-06-11 18:00 Львівська національна філармонія
«Таємниця золотої пекторалі» у Львівській національній філармонії
«Таємниця золотої пекторалі» — літературно-музична композиція у Львівській національній філармонії, присвячена 55-річчю віднайдення скіфської пекторалі. Ця подія звертається до однієї з найважливіших археологічних знахідок української землі — золотої пекторалі, яка давно стала не лише історичною пам’яткою, а й символом глибини нашої культури, пам’яті та духовного коріння.
У програмі поєднаються художнє слово, музика, українські пісні, романси й роздуми про минуле, яке продовжує промовляти до сучасності. Тут історія не подається як суха дата чи музейний факт. Вона оживає через голоси виконавців, поетичні тексти, мелодії, у яких звучать любов до рідної землі, біль за її долю, світла туга й надія.
Пектораль як знак пам’яті й духовної спадщини
До 55-річчя віднайдення скіфської пекторалі постає мистецька програма, що об’єднує історію, духовність і національну пам’ять в одному сценічному звучанні. Золота пектораль у цьому контексті сприймається не тільки як безцінна святиня української землі, знайдена археологами, а як образ зв’язку між поколіннями. Вона нагадує про те, що під шаром часу зберігаються не лише речі, а й смисли, знаки, уявлення про красу, владу, життя, смерть і місце людини у світі.
У центрі композиції — поетичне слово Бориса Мозолевського, людини, якій судилося відкрити глибинні скарби нашої землі. Його постать у цій темі особлива. Для нього археологічне відкриття не було лише науковою сенсацією. У його поезії воно стало внутрішнім переживанням, зверненням до України, до її історичної пам’яті, до минулого, сучасного й того майбутнього, за яке відповідає кожне покоління.
Поетичне слово Бориса Мозолевського
Поезія Бориса Мозолевського у програмі звучатиме як жива розмова з часом. У ній є голос степу, тиша давніх курганів, тривога людини, яка торкається історії не як сторонній дослідник, а як син цієї землі. Його рядки несуть у собі біль і велич, пам’ять про давні культури й відчуття нерозривного зв’язку з Україною.
У цих текстах важлива не лише сама згадка про археологічне відкриття. Вони говорять про відповідальність перед духовною спадщиною народу. Про те, що знайти скарб — замало. Його потрібно зрозуміти, зберегти, передати далі й не перетворити пам’ять на красиву, але порожню оздобу. Саме тому літературна частина композиції має особливу вагу: вона повертає пекторалі людський голос, емоцію, внутрішній сенс.
Музика, що продовжує поетичну думку
Музичну палітру вечора складуть українські пісні та романси. У них є світла туга, ніжність, молитва, любов до рідного краю і та тиха сила, яка часто звучить в українській музиці без зайвого піднесення. Пісні в цій програмі не виконують роль простого супроводу до слова. Вони розширюють його, дають інший емоційний вимір, переводять думку з поетичного рядка в інтонацію, мелодію, дихання голосу.
У програмі прозвучать твори Володимира Квасневського на слова Марії Гатали-Квасневської, українські народні пісні в обробках, композиції Дениса Матюка, Богдана Янівського, Євгена Козака, Тараса Петриненка та інші твори, що творять цілісний музичний простір навколо теми землі, пам’яті, дому й духовної опори.
Виконавці
У літературно-музичній композиції беруть участь:
- Оксана Мацегора;
- Уляна Токарівська-Вертегел;
- Юрій Хорташко;
- Назарій Білінський;
- Юрій Іванишин;
- Юрій Чеков;
- Антоніна Косих;
- Олена Владиславська — концертмейстерка.
Режисерка програми — Любов Фітьо, заслужена артистка України.
Такий склад виконавців дозволяє поєднати різні голоси, інтонації та сценічні способи подачі. Для літературно-музичної композиції це особливо важливо, адже тут треба не лише виконати окремі номери, а вибудувати єдину лінію — від слова до пісні, від історичної пам’яті до особистого переживання.
Програма
- Володимир Квасневський, слова Марії Гатали-Квасневської — «Молитва за народ»;
- Українська народна пісня, обробка — «Повіяв вітер степовий»;
- Українська народна пісня, обробка Михайла Дацка — «Проросте ще зеленеє жито»;
- Денис Матюк — «Родимий краю»;
- «Дивлюсь я на небо»;
- Богдан Янівський — «Думка»;
- «Колискова матері»;
- Українська народна пісня — «Ой чий то кінь стоїть»;
- Євген Козак — «Повернись до мене»;
- Богдан Янівський — «Червона калина»;
- «Є на світі казка»;
- Тарас Петриненко — «Україна».
«Золота пектораль крізь віки»
Образ золотої пекторалі проходить крізь програму як знак великої історичної глибини. У ньому поєднуються матеріальна краса давньої речі й нематеріальна сила пам’яті. Саме тому композиція сприймається як духовне переживання, що відкриває перед глядачем велич українського коріння, незнищенність національного духу й силу пам’яті, яка не зникає навіть тоді, коли минають століття.
«Таємниця золотої пекторалі» у Львівській національній філармонії — це вечір для тих, хто хоче почути історію не лише як факт, а як живе звернення. Через поезію Бориса Мозолевського, українські пісні, романси й сценічне виконання програма говорить про землю, що зберігає свої скарби, про людей, які здатні їх відкрити, і про народ, чия пам’ять сильніша за час.
