спектакль Bach Contemporary | Фортепіанний речиталь Віталія Дворового Львів 2026-01-09 19:00 Львівська національна філармонія
Bach Contemporary | Фортепіанний речиталь Віталія Дворового | Львів | Львівська національна філармонія
Цей вечір — про фортепіано як про цілий всесвіт, у якому можна прожити одразу кілька століть за одну програму. Речиталь Віталія Дворового вибудуваний так, що музика не “розсипається” на окремі номери, а йде наскрізною лінією: від барокової свободи мислення — до дуже камерної, майже шепітної сучасності. Тут є і великі європейські вершини, і важливі сторінки української музики ХХ–ХХІ століття — без формальностей, просто як природна розмова різних епох між собою.
Відкриває програму «Хроматична фантазія і фуга ре мінор» Йоганна Себастьяна Баха — твір, у якому відчувається магія бароко: ніби імпровізація, що народжується на очах у слухача, але водночас усе тримається на ідеальній внутрішній логіці. У “Фантазії” — нерв, риторика, раптові повороти думки, а “Фуга” збирає цю енергію в точну архітектуру, де кожен голос має свою вагу. Це музика, яка одночасно захоплює емоцією і дисциплінує увагу: слухаєш — і ловиш себе на тому, що дихаєш у її ритмі.
Романтичний блок звучить контрастно, але дуже людяно. Скерцо №2 сі-бемоль мінор Фридерика Шопена — це драматична історія з перепадами настрою: напруга, виклик, блискавичні спалахи, а поруч — середня частина, де з’являється майже молитва, світла пауза, м’яке зізнання. Після цього — Інтермеццо ля мажор (op. 118 №2) Йоганнеса Брамса: музика зрілого майстра, у якій немає зайвих жестів. Тут більше тихого тепла, спогадів, прозорих гармоній і того самого “світлого смутку”, який не тисне, а заспокоює. Це твір, що ніби вкладає думки на свої місця.
Далі програма природно переходить до українського модернізму середини ХХ століття. Прелюдії (op. 44) Бориса Лятошинського — музика глибока й інтелектуальна, з європейським масштабом, але з дуже впізнаваною авторською інтонацією. У цих сторінках багато напруги, пошуку, внутрішнього руху — вони не “розважають”, а ведуть слухача всередину, змушують слухати уважніше, тонше, ніби вчитуватися у текст без слів.
І вже після цього — зовсім інший простір: «Чотири п’єси» (op. 277) Валентина Сильвестрова. Тут головним стає не гучність і не ефект, а тиша, відлуння, післясмак. Сильвестров уміє зробити так, що нота звучить не тільки в моменті, а ніби “ще трохи потім” — у пам’яті, у внутрішньому слухові. Це та сама “післямузика”, де важливі паузи, напівтони й те, що лишається між фразами. У фіналі вечора фортепіано звучить вже не як концертний інструмент, а як дуже близький голос — інтимний, чесний, без масок.
Виконавець програми — Віталій Дворовий, український піаніст, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Його досвід охоплює сольні виступи, камерні проєкти й участь у фестивалях — і це добре відчувається в підході до програми: вона продумана як цілісний шлях, де важлива не тільки техніка, а й драматургія, зміна повітря між епохами, вміння зробити простір для тиші та сенсу.
Цей речиталь підійде і тим, хто любить “велику класику”, і тим, кому хочеться сучасної тонкої музики без зайвого пафосу. Найкраще — прийти з відкритими вухами і дозволити собі слухати не поспіхом: тут саме той випадок, коли після концерту виходиш у нічний Львів і ще деякий час ловиш у голові відлуння останніх акордів.
