спектакль Другу Львів Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса
- Режисер: Олег Онещак
- Композиторка: Марія Верб’яна
- Сценографка: Олександра Нагірна
- Діють: Олег Онещак та Марія Верб’яна
Другу
«Другу» — волонтерський поетично-музичний перформанс, що народився на стику пам’яті, відповідальності й живої розмови про теперішнє. Його основа — поезія Розстріляного Відродження, тексти, в яких і сьогодні пульсують свобода, ніжність і незгодні до мовчання голоси. У залі панує камерна тиша, в якій актор і молода композиторка розгортають діалог: слово і звук підхоплюють одне одного, музика «дихає» між рядками, а паузи стають такими ж промовистими, як і строфи.
Це ініціатива з чіткою метою: допомогти нашим захисникам і захисницям. Усі зібрані кошти скеровуються через фонд «Вільних і небайдужих» на реабілітацію тим, хто воює або вже повернувся з фронту та потребує підтримки. Проєкт триватиме стільки, скільки триватиме війна, і щоразу нагадуватиме просту річ: сьогодні кожен з них — наш Друг і наша Подруга. До перформансу можуть долучатися інші творчі спільноти, адже сила мистецтва в єднанні і спільній дії.
Глядач подорожує поетичними світами семи авторів 1920–30-х: Євгена Маланюка, Володимира Свідзінського, Максима Рильського, Євгена Плужника, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Михайля Семенка. У кожного — свій тембр і своя правда, але з них складається поліфонія тем: існування і самотність, кохання і розлука, творення і відповідальність. Ті, чия доля була зламана, сіяли попри заборони та загрози. Те, що здавалося «засіванням на мертвій землі», сьогодні проростає — у свободі слова, в праві бути собою, в здатності суспільства триматися разом.
Структура перформансу — суб’єктивне плетиво віршів, настроїв і сюжетів. Кожен текст самодостатній, але у неквапному розгортанні вони сходяться в одну внутрішню історію. Вона розповідає і про українське суспільство столітньої давнини, і про нас теперішніх, які знову стикаються з випробуваннями, зовнішніми загрозами й внутрішніми викликами. Тут слово не ілюструє подію — воно її творить; музика не супроводжує поезію — вона продовжує думку там, де закінчується рядок.
«Другу» — це і крик, і медитація. Крик, бо мовчати про біль і втрати неможливо. Медитація, бо лише вдумливе слухання дозволяє почути в собі ті смисли, які об’єднують і лікують. Перформанс запрошує не просто споглядати, а стати співрозмовником: принести свою увагу, свою участь, свою вдячність. І винести з залу не лише враження, а й відчуття спільної справи — наближення Перемоги через взаємну турботу.
