спектакль Коли цвіте полин Львів Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса
- Постановка - Райнер Бер
- Асистентка - Галина Щупак
- Художниця - Юлія Рибка
Коли цвіте полин
Ця подія народжується з бажання навчитися говорити тоді, коли мова зникає. Коли все, що відчуваєш, — туга й надія, розпач і любов, самотність і спільність — раптом накочуються разом і позбавляють слів. Ми пробуємо знайти тон, що тримає в собі пам’ять і майбутнє, голос, який не зраджує в темряві й не соромиться світла. Вистава дивиться на наш час і водночас заглядає всередину кожного: де в нас триває війна, а де — починається зцілення? Які думки ми від себе ховали, на які питання боялися відповідати, і чому нарешті дозріли до розмови.
Структура вистави нагадує мозаїку: фрагменти спогадів, короткі зізнання, уривки снів, що складаються у цілісну історію. Кожна сцена має своє «до» і «після», але цього «уривку» достатньо, щоб упізнати цілий шлях. Тут ідеться не про мову як таку, а про те, що змушує нас озиватися зсередини: про страх і ніжність, про вразливість, яку ми так довго ховали, про жагу жити, навіть якщо довкола — руїни. Жести, тиша, подихи, інтонації — все працює як партитура, у якій глядач чує і власний ритм.
На сцені — простір, де слова співіснують із тишею. Мінімалістична сценографія не диктує, а підказує; світло з’являється як пам’ять, звук — як імпульс серця. Пластика тіла, жива музика, документальна щирість інтонацій — ці засоби не «ілюструють» тему, а дають їй форму. Глядач не споживає готові висновки, а входить у діалог: із собою, з тими, кого втратив, і з тими, хто ще тільки прийде у світ. Вистава дарує простір, у якому можна дякувати, злитися, мовчати, плакати, сміятися — все доречно, бо все справжнє.
«Коли цвіте полин» — для тих, хто пережив втрату, і для тих, хто шукає мову підтримки; для родин, волонтерів, військових, для всіх, хто вчиться бути поруч. Вона не знімає болю, але вчить його витримувати, не замикаючись у собі. Після фіналу зазвичай починається ще одна дія — тиха розмова біля виходу, коротке повідомлення близькій людині, глибший подих. Саме в цих простих жестах і народжується зцілення.
«Це спроба знайти мову в момент, який лишає вас безмовними; дати слово предкам і тим, хто ще не народився; слухати так уважно, щоб нарешті почути, ким ми є».
Райнер Бер
