спектакль Клуб «Зневіра» Львів 2025-12-12 18:00 Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Режисер – Владислав Білоненко
- Текст: Владислав Білоненко, Назар Бонящук, Анна Гетманова, Ростислав Колачник, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Тетяна Шелельо.
- Сценограф – Олексій Хорошко
- Музичне оформлення: Андрій Кравчук, Андрій Росчіс, Володимир Помірко, Тетяна Шелельо
- Художник зі світла – Євгеній Петров
- Художниця з костюмів – Марія Антоняк
Клуб «Зневіра»
Шестеро молодих людей зустрічаються в дивному «святковому» просторі. Вони мовчать трохи довше, ніж зручно. Дим від цигарок піднімається в темряву, на головах — яскраві ковпаки, на тілі — бездоганні костюми, а посеред сцени — білий торт, від якого ніхто не відрізає й крихти. Усе ніби готове до радості, та вона вперто не приходить. Замість неї поруч сідає інша гостя — зневіра. Її ще називають хандрою, меланхолією, стародавнім словом «акедія». Вона прикидається теплом у зимову днину, але всередині — крижана. І кожному з учасників є що про неї сказати.
Поступово ми дізнаємося, що спільного у цих шістьох: нерозрізані листи, невідправлені повідомлення, звичка сміятися гучніше, ніж справді хочеться, і та сама порожнеча, яка замість болю приносить байдужість. Зневіра тут не тільки тема — це персонаж, що змінює освітлення, підкручує музику, підказує репліки. Торт виявляється не частуванням, а випробуванням: хто наважиться першим зробити крок і визнати, що «не святкується»? Саме з цього визнання починається шанс на рух.
П’єса досліджує, як працює байдужість: вона не кричить і не б’ється в істериці, вона тихо робить день на день схожим. Герої вчаться помічати дрібні сигнали життя — нерівний сміх, випадковий дотик, незручну паузу, що раптом перетворюється на відвертість. Звідси й головний нерв постановки: не ефектні злами, а ледь чутні тремтіння, які поступово відтаюють серце.
Текст вистави вплітає цитати з книги Серджіо Бенвенуто «Зневіра. Муки байдужості», але це не лекція з психології. Це жива розмова, де думка філософа працює як ключ до власних дверей: відкриває, але заходити доведеться вам. Режисерська мова мінімалістична і чесна: темп уповільнений, тиша інколи довша за репліку, світло зрадницьки тепле, наче в барі після опівночі. І в цьому теплі проступає головне — у кожного є точка, в якій він може вийти назовні.
Радимо прийти трохи завчасно, вимкнути сповіщення і дозволити собі дивитися без «маски свята». «Клуб „Зневіра“» — не про остаточну поразку, а про момент, коли рукою можна дістати до вимикача. І тоді виявиться: навіть найсильніша меланхолія боїться простого жесту — звернення однієї людини до іншої.
