спектакль Плейлист Подорожнього Львів 2025-12-19 18:00 Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Режисерка та драматургиня – Анастасія Косодій
- Сценографка та художниця з костюмів – Тереза Барабаш
- Автори пісень: Юрій Гуржи, Григорій Семенчук
- Художник зі світла – Євгеній Петров
- Хореограф – Антон Сафонов
Бувають миті, що трапляються «раз у ніколи». У зал заходить герой — не з біографій класиків і не картонний «коханець» для чужої історії, а жива людина з диханням, вагою кроку і поглядом, у якому вмістилися дороги й нічні чергування. Він знає ціну плоті й крові не з книжок. Він бачив чимало — майже все, окрім вистав Віденської опери, жартує сам. Він — український солдат. І саме його голос веде нас крізь найпекучіші сторінки останніх років: барикади Революції Гідності, тремтливу межу окупованого Криму, виснажливу оборону Маріуполя. Досвід, який звучить у його оповіді, — це впертість стояти, коли здається, що вже немає на чому; це опір, що не розсипався в пил; це полон, пройдений із гідністю й без крику.
Та ця історія — не лише про війну. Вона про шлях і про музику, що тримає ритм, коли слова застрягають у горлі. На сцені — молоді й безсоромно красиві актори та акторки, що складають «плейлист» подорожнього з пісень і спогадів, доріг і коротких пауз на перепочинок. Кожна композиція — як нова станція: від шуму площі до тиші лікарняного коридору, від гуркоту потягів до свисту вітру над морем. Тут сміх звучить поряд із тремтінням рук, а легка самоіронія рятує від безнадії не гірше за броню. Подорож виявляється мапою країни і, водночас, мапою людського серця, яке вперто відмовляється скам’яніти.
«Плейлист Подорожнього» просить глядача не бути стороннім: слухати, відчувати, вчасно мовчати і, коли треба, співати разом. Можливо, десь на середині ви зловите себе на тому, що підспівуєте незнайомому рефрену — просто тому, що в ньому впізнаєте себе. Так, буде трохи боляче. Так, можна плакати — навіть героям дозволено. Але поруч із болем прийдуть вдячність і тихе, міцне знання: ми тримаємося не лише силою, а й музикою, пам’яттю й присутністю одне одного. Це дорога, з якої не хочеться звертати, бо кожен крок у ній повертає нам відчуття дому.
