спектакль Божественна комедія Львів 2025-12-06 18:00 Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Режисер – Дмитро Захоженко
- Драматургиня – Ніна Захоженко
- Сценограф та художник з костюмів – Костянтин Зоркін
- Музична драматургиня – Мар’яна Садовська
- Композитори: Володимир Помірко, Мар’яна Садовська
- Художник зі світла – Євгеній Петров
Божественна комедія Львів театр імені Лесі Українки
Це – пекло. І це лише перший щабель, перший подих гарячого повітря, від якого трохи паморочиться. Мойри, стародавні хранительки долі, попереджають: далі буде важче. Вони сумлінно виконують свою роботу – без сентиментів і знижок. А потім з’являється Провідник і майже буденно каже: тепер твоя черга зайти всередину. Ніхто не обіцяє прогулянки на вихідні з кавою і селфі. Попереду – випробування. Але ж це комедія, та ще й божественна (перепросимо Небо, звісно)!
Щоб пройти цей маршрут, доведеться зіштовхнутися не з міфічними чудовиськами, а з дуже знайомими постатями з нашого сьогодення. Треба якось домовитися з гопниками у дворі, витримати хамство перевізників, зрозуміти логіку мутних «рішал», знайти спільну мову з мольфарами, що говорять напівнатяками, та ще й вчасно розрахуватися з колядниками, які з’являються завжди «несподівано». Навіщо все це? Питання звучить дивно в цьому контексті. Так просто влаштовано тутешній світ: кожне покоління в цій частині світу, хоче воно того чи ні, знову і знову проходить шляхами Данте, шукаючи свою правду, свою відповідь, свій вихід із темряви.
Є поети, які цей шлях оспівають і покладуть його в рядки. Є музи, що змусять їх писати, навіть коли боляче й страшно. Є покоління, які впізнають себе в цих словах. Вистава тільки підштовхує: не завмирай посеред дороги. Коли прямуєш крізь пекло – рухайся далі, бо зупинка означає застигнути в самій його серцевині. Тут гумор межує з відчаєм, фарс постійно підморгує трагедії, а сміх лунає так, що в ньому відчувається і біль, і впертість жити далі.
Тканина вистави створена з різних, на перший погляд далеких одна від одної ниток. У ній звучать уривки «Божественної комедії» Данте в перекладі Максима Стріхи – як прямий місток до великого першоджерела. До них додається фрагмент поеми «Вертеп» Грицька Чубая – голос української поезії, що так само проходить крізь темряву й шукає світло. У сюжет вплітаються реальні протоколи допитів КДБ – документальний, жорсткий шар правди, від якого неможливо відвести очі.
Усе це доповнюють композиції й варіації на основі традиційних пісень із різних регіонів України: колискові, обрядові, жартівливі, протяжні. Вони звучать то як відгомін минулого, то як голос тих, хто й досі живе поруч. Так формується особливий простір – між Данте і нашим сьогоденням, між архівом і живою сценою, між сміхом і моторошним відчуттям, що це «пекло» ми добре впізнаємо. І саме в цьому перетині народжується ефект: божественна комедія раптом стає дуже земною історією про нас.
