спектакль Філоктет. Античний рейв Львів 2026-01-15 18:00 Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Драматургія за п’єсами Софокла і Гайнера Мюллера
- Режисер — Дмитро Захоженко
- Перекладач п’єси Софокла — Андрій Содомора
- Перекладачка п’єси Гайнера Мюллера — Ніна Захоженко
- Сценограф — Олексій Хорошко
- Композитори — Оксана Цимбаліст, Володимир Помірко
- Художники з костюмів — Марія Антоняк, Олексій Хорошко
- Художники зі світла — Артур Темченко, Таїсія Малахова, Євгеній Петров
Філоктет. Античний рейв — Львів, театр імені Лесі Українки
Уяви, що тебе запросили на “божественну” вечірку, де правила пишуть не люди, а боги. Тут хтось вийде з залу просто з хмільною головою й дивним сміхом у грудях, а хтось — не вийде взагалі. Зевс не питає, чи ти готовий. Він просто вирішує, коли саме грім має вдарити. Це і є античний рейв: яскравий, дикий, небезпечний — і підступно знайомий, бо в ньому легко впізнати наші сьогоднішні механіки натовпу, віри, образи й помсти.
Вистава грає з простим, але болючим запитанням: що відрізняє людей від мавп? Не тільки барбершопи, спа, недільні походи “поставити свічку” чи звичка з’являтися на виборчих дільницях. І навіть не аккаунт у Facebook та дивна потреба ділити світ на “своїх” і “чужих”, ніби це спорт. Найточніша відповідь — ми вміємо вигадувати історії. Міти. Оповіді, які пояснюють хаос, виправдовують жорстокість, роблять з випадковості “долю”, а з помилки — “провидіння”. І саме в такому міфі живе Філоктет.
Його історія звучить як легенда, але в ній легко впізнати людину з реального життя. Героя війни кусає отруйна змія. Рана не загоюється: гниє, смердить, болить так, що поруч із ним неможливо довго витримати. І тоді ті, хто ще вчора називав його своїм, роблять найзручніше рішення: ізолюють. Відправляють на острів, подалі від очей і носа, подалі від дискомфорту. Там він залишається один на один із тілесним болем, самотністю, люттю й принизливим відчуттям, що його списали, як зламану річ.
А потім, звісно, приходить “поворот сюжету”, який усі ми бачили в житті: раптом з’ясовується, що без нього справу не завершити. Без Філоктета війна не закінчиться. Без його участі перемога не складеться. І ось тут починається найцікавіше — не про богів, а про нас: коли тебе зрадили й викинули, чи здатен ти повернутися? Не “заради них”, а заради сенсу, заради себе, заради того, щоб не залишитися в ролі вічної жертви? Або ж навпаки — чи маєш право сказати “ні”, якщо тобі болить не тільки нога, а й пам’ять?
Це історія про вибір, який не має комфортної відповіді. Залишитися на острові — означає берегти свою правду і свій біль, але платити за це роками самотності. Повернутися — означає знову ввійти в систему людей, які вміють користуватися тобою, коли їм вигідно, і забувати, коли стає незручно. Тут не про “правильність”, а про ціну. І про те, що інколи найстрашніша битва — не на полі бою, а всередині: між помстою і потребою нарешті поставити крапку.
“Античний рейв” у назві — не просто жарт. Це попередження: буде гучно, гостро, з нервом. Будуть боги, але їхня “божественність” дуже схожа на людську жорстокість. Буде міф, але він постійно підморгує сучасності. І головне — буде відчуття, що тобі теж випадає роль у цій тусовці. Питання лише одне: ким ти себе побачиш — тим, кого ізолювали, тим, хто ізолює, чи тим, хто приходить “знову просити, бо без тебе ніяк”?
