спектакль Ой, не ходи, Грицю... Львів Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької у Львові
- Автор:Михайло Старицький
- Режисер-постановник:В'ячеслав Жуков
- Художник-постановник:Олександр Оверчук
- Музичне оформлення:Олег Мишловський
- Хормейстерка:Оксана Явдошин
- Балетмейстерка:Людмила Пернепесова
- Асистентка режисера:Тетяна Когут
- Помічники режисера:Тетяна Когут, Костянтин Шелест
Ой, не ходи, Грицю…
«Не йди на вечорниці — там серця легко зачаровують», — наче попереджає давня пісня, яку легенда пов’язує з іменем Марусі Чурай. І саме з цього відчуття передчуття й небезпеки починається історія, де кохання смакує солодко, а ревнощі — гірко.
Маруся — красуня з ясним поглядом і відвертим серцем. Її обранець, Гриць, відповідає взаємністю, і їхня історія легко могла б стати весільною, якби не чужа зажерливість. Хома — хлопець нещасний у любові, зате не бідний на статки, — за всяку ціну хоче роз’єднати пару та здобути Марусю собі. Підступ має успіх: у душах закоханих оселяються сумніви, а кожне слово починає боліти. Щоб дошкулити одне одному, вони мимоволі вибудовують любовні трикутники: Гриць заграє до заможної Галини, Маруся демонструє прихильність до Потапа, забуваючи, що поруч — подруга, яка кохає Гриця тихо й віддано.
На вечорницях, де звучать жарти й приспіви, а в повітрі літають уривки пліток, усе набуває химерних контурів. «Чари» тут — не лише про зілля, а й про спокусу владою над чужим серцем, про невміння вчасно зупинитися. Слова, сказані зопалу, ранять сильніше за ніж, а ревнощі, підсилені гординею, штовхають на вчинки, що назавжди змінюють долі.
Чи можна вберегти любов від зради? Як не втратити себе, коли навколо — підказки «розумніших» і «доброчинні» поради сусідів? Вистава ставить питання без поспіху й моралізаторства. Вона про вибір і відповідальність, про ціну імпульсивних рішень, про те, як легко ми зраджуємо власному серцю, коли хочемо перемогти у дрібній суперечці.
«Ой, не ходи, Грицю…» — це не лише популярна мелодія, а дзеркало, у яке дивимося ми сьогодні. Кохання, зрада, помста й прощення зворушували людей століття тому і хвилюють нас нині. І, можливо, головне запитання, з яким виходиш після вистави, звучить так: чи здатні ми обрати не чари образ і ревнощів, а просту чесність — перед собою та тими, кого кохаємо?
