спектакль Камінний господар Львів 2026-01-29 18:00 Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
- Автор:Леся Українка
- Режисер-постановник:заслужений діяч мистецтв України Сергій Маслобойщиков
- Художник - постановник:заслужений діяч мистецтв України Сергій Маслобойщиков
- Художниця з костюмів:Даниїла Колот
- Художник зі світла:Руслан Березовий
- Хормейстерка:Оксана Явдошин
- Балетмейстер:Олексій Бусько
- Асистент режисера:Юрій Радіонов
- Помічники режисера:В'ячеслав Жуков, Тетяна Когут, Роксолана Гоменюк
«Камінний господар» у Львові на сцені театру імені Марії Заньковецької — це саме той випадок, коли легенда про дон Жуана звучить не як стара байка про серцеїда, а як гостра, доросла розмова про свободу, владу, спокуси й ціну вибору. Тут дон Жуан — не просто звабник із красивими словами. За ним тягнеться шлейф історій, від яких мороз по шкірі: хтось через нього покинув табір, хтось отруїв брата і пішов у монастир, хтось зрікся віри й не витримав власної трагедії, хтось із «найсвятіших» раптом опинився в зовсім не святій реальності, а там, де йшлося про викрадення — пролилася кров. І все це донна Анна чує в день їхнього несподіваного знайомства. Чує — і не відвертається. Навпаки: її зацікавлює цей небезпечний «володар жіночих сердець», якого одні проклинають, а інші виправдовують.
Але найцікавіше починається саме тоді, коли стає зрозуміло: Анна — не з тих, кого легко вразити однією харизмою. Для дон Жуана вона стає викликом, якого він, здається, давно потребував. Не трофеєм і не черговою перемогою, а рівнею — жінкою з гострим розумом, внутрішньою сміливістю і характером, що не гнеться від чужої волі. І тут виникає питання, від якого нікуди не дітися: чи справді дон Жуан — «лицар волі», вільний вітер, який не визнає законів? А якщо так — чи є в нього дзеркало, здатне відбити цю волю без страху й захоплення?
Зустріч дон Жуана та донни Анни стається у момент, коли серце Анни вже підточене іншою спокусою — не романтичною, а дуже земною й отруйно-солодкою: дістатися владного верхів’я, піднятися вище, отримати опору, статус, вплив. Саме тоді з’являється Командор — статечний, сильний, зрозумілий у своїх правилах. Він простягає руку — і Анна йде за цією рукою. Разом вони могли б «звернути гори»: на вигляд — союз міцний, логічний, правильний. Та водночас у цьому союзі закладена пастка: камінні приписи, холодні норми, життя за правилами, які нібито гарантують порядок, але легко перетворюють людей на заручників.
Саме тут «Камінний господар» Лесі Українки розкривається на повну. Це текст рівня світових шедеврів про міфічного коханця — але в українському ключі, з неймовірною психологічною точністю. Леся не просто переповідає легенду. Вона ставить героїв у ситуацію, де красиві слова вже не рятують, а романтичні пози швидко зникають, лишаючи голу правду: чого ти насправді хочеш? свободи? влади? любові? чи, можливо, відчуття, що ти керуєш чужими долями — і це дає тобі силу?
Ця історія звучить як відповідь усім, хто «шукає». Бо шукаєш — знайдеш. Комусь відкриється віра, комусь — правда, комусь — власне слово. А комусь, навпаки, відкриється довгий ланцюг спокус, де кожна наступна здається красивішою за попередню, мов дорогі шати, які прикривають порожнечу або страх. Принади світу манять пристрасних героїв — і ніхто за них не пройде маршрут до кінця. Куди веде шлях — покаже тільки їхній вибір.
І, певно, найважливіше в цій історії — не «хто кого переміг», а чи здатні герої зберегти гідність і не втратити власну правду. Бо свобода без відповідальності легко стає руйнацією, а влада без любові — каменем, який тисне. «Камінний господар» у театрі Заньковецької — це нагода подивитися на відому легенду без романтичного серпанку й побачити в ній те, що болить і сьогодні: як ми обираємо, чим платимо за амбіції, і що в нас лишається, коли спокуса нарешті отримує те, чого хотіла.
Якщо коротко, кому може особливо зайти ця постановка:
тим, хто любить сильну драматургію та психологічні дуелі;
тим, кому цікаві класичні тексти, які звучать сучасно;
тим, хто хоче не «легкого вечора», а вистави, після якої є про що думати дорогою додому.
Це вистава з характером. Вона не заграє з глядачем — вона веде його крізь пристрасть, гордість, спокусу й камінну холодність правил, щоб у фіналі залишити найчесніше запитання: а що обереш ти — і чи не втратиш себе в цьому виборі?
