спектакль Кайдаші Львів 2025-12-18 18:00 Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
- Автор:Іван Нечуй-Левицький
- Інсценівка:Ігор Білиць
- Режисер-постановник:Ігор Білиць
- Сценографія та костюми:Анна Шкрогаль
- Музичне оформлення:Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст
- Пластичне рішення:Юрій Радіонов
- Пісенне оформлення:Яся Саєнко
- Помічники режисера:Костянтин Шелест
Кайдаші
Початок маршруту для глядачів — зі входу до «Укриття»: ліворуч від головного порталу театру (вул. Лесі Українки, 1) або через Камерну сцену (просп. Свободи, 26). Протягом показу відбуваються переходи між трьома просторами — Укриттям, Камерною сценою та Залою Скарбека (Блакитною залою) — сходами. Зверніть увагу: локації не обладнано ліфтами чи іншими засобами доступності. Вікове обмеження: 16+ (містить ненормативну лексику).
Шлях любові майже ніколи не прямий. Та хто його шукає — неодмінно знаходить. «Кайдаші» — не просто впізнавані сцени домашніх чвар; це болюче дзеркало, у якому ми впізнаємо власні дрібні образи й «непрощення». Мотря і Мелашка не можуть ужитися під владною рукою Марусі Кайдашихи; учорашні побратими Карпо й Лаврін раптом стають суперниками — то за клапоть землі, то за «голос» у хаті; Омелько безсилий зупинити пожежу дрібних сварок, що крихітними іскрами розбивають глек сімейного щастя.
Минуло півтора століття від появи «Кайдашевої сім’ї», а її правда не потьмяніла. Навпаки: сьогоднішній досвід додає тексту нових сенсів — про зранену гідність, про звичку «кусати своїх», про складність порозуміння між поколіннями. Постановка режисера Ігоря Білиці пропонує маршрут виходу з цього зачарованого кола: три сцени — три «світи» однієї родини. Спершу — пекло гніву та образ у підземному «укритті», де кожне слово звучить як постріл. Далі — простір очищення на Камерній сцені, коли герої вперше пробують назвати речі своїми іменами. І, нарешті, Блакитна зала як уява про рай: гармонія, можлива лише тоді, коли любов сильніша за гординю.
Це вистава про наші «вчора» і «сьогодні», про те, як у дрібницях живе велике — руйнівне або рятівне. Вона близька й тілесно відчутна: тут чути подих акторів, скрип сходів під ногами, як у справжній хаті, де кожен крок має значення. Прийдіть трішки раніше, оберіть зручне взуття для переходів і дозвольте собі мовчазну хвилину перед першим словом — так легше почути не лише героїв, а й себе.
Спробуймо разом не загубитися між «світами» й винести із фіналу не театральну ілюзію, а домашнє правило: прощати швидше, ніж ображатися, і берегти те крихке, що зветься родиною.
