спектакль Червона рута Львів 2026-01-17 17:00 Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
- Авторка:Наталка Ворожбит
- РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК:заслужений артист України Максим Голенко
- СЦЕНОГРАФІЯ ТА КОСТЮМИ:Юлія Заулична
- БАЛЕТМЕЙСТЕР:Олексій Бусько
- ХОРМЕЙСТЕРКА:Оксана Явдошин
- КОНЦЕРТМЕЙСТЕР:заслужений артист України Вадим Сухий, Григорій Скалозубов
- ДИРИГЕНТ:народний артист України Богдан Мочурад
- МУЗИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ:Сергій Рудей
- ХУДОЖНИК ЗІ СВІТЛА:Руслан Березовий
- КУРАТОРКА ПОСТАНОВКИ:Наталія Сиваненко
- ПОМІЧНИКИ РЕЖИСЕРА:В'ячеслав Жуков, Тетяна Когут, Костянтин Шелест
Червона рута
Музика була його найбільшою мовою любові: він «читав» гармонію так само уважно, як роман чи поему. Блакитноокий романтик, делікатний естет, дотепник, відданий син і брат — таким постає Володимир Івасюк у нашій виставі. «Червона рута. Автор слів і музики — Володимир Івасюк!» — оголосили на «Пісні року-71», і 21-річний хлопець із Кіцманя раптом став композитором номер один для мільйонів. Миттєва слава, фан-листи, закапелки за лаштунками й сяючі погляди — усе це не зіпсувало його природної чистоти й внутрішньої дисципліни.
Він лагідно називав друзів «старічок», міг надіслати потягом ящик пива «просто так», запалити цигарку й довго сперечатися про барви — «старий, у таких кольорах ні працювати, ні жити не можна!». Але справа не лише у фарбі на стінах. Його пісні змінили палітру цілого покоління: вони навчали бачити Україну яскравою — з горами, що кличуть у дорогу, з бистрим водограєм, із небом, у якому від таємничої рути стає тепліше.
Чому ж сьогодні його мелодії звучать так сильно? Одні скажуть — «код нації», інші — «невмирущий талант». Обидві відповіді влучні. Та є ще мрія юності — знайти легендарну гірську квітку щастя. Івасюк показав шлях до неї: через щирість усмішки, тепло обіймів, вірність своєму кореню. У цьому — сила його пісень і причина, чому вони впізнаються з першої інтонації.
На сцені ми збираємо його світ із деталей: уривків листів і спогадів, архівних світлин і живого звучання. Прозвучать улюблені теми — від «Червоної рути» та «Водограю» до «Я піду в далекі гори» й «Балади про мальви». Театральна оповідь не міфологізує, а наближує: тут і робочі зошити з нотами, і кав’ярняні розмови, і студійні мікрофони, що вловлюють крихітні подихи перед фразою. Ми показуємо Івасюка не як бронзовий пам’ятник, а як живу людину — вимогливу до себе, щедру до інших, відважну у праві бути собою.
Він став нашою невідворотною втратою — і нашою опорою. Час огрубів, змінилися декорації, та його музика знову і знову повертає нас до простих речей: любові, гідності, вдячності. «Червона рута» — це не лише назва пісні, а шлях крізь темряву до світла, яке кожен носить у собі.
Щиро дякуємо за допомогу в роботі над виставою сестрам Володимира Івасюка — Галині та Оксані, а також Чернівецькому обласному меморіальному музею Володимира Івасюка. Ваші пам’ять і підтримка допомогли нам почути його голос ближче.
