спектакль Вечір фортепіанних шедеврів Львів 2026-01-11 17:00 Lviv Concert House | Львівський органний зал
Вечір фортепіанних шедеврів
Львівський органний зал запрошує на вечір, у якому фортепіано постає не просто інструментом, а повноцінним співрозмовником, героєм і оповідачем. В один концерт зійдуться вибухова пристрасть і внутрішня драма, тонка лірика й світла меланхолія, шляхетний блиск, відчуття розкоші й трохи того особливого творчого безумства, без якого не народжується велике мистецтво. За роялем – молодий львівський піаніст Макар Войнаровський, музикант, який обирає складний репертуар не заради ефекту, а тому, що саме через такі твори можна говорити з людьми чесно й глибоко.
Програма побудована як послідовна подорож різними шарами людських емоцій. Першою з’являється на сцені легендарна соната Людвіга ван Бетховена «Appassionata» – твір, що давно вийшов за межі звичайного «концертного хіта». Це не просто одна з найвідоміших сонат композитора, а музичний документ його особистої боротьби. Створена в час, коли Бетховен уже усвідомлював неминучість глухоти, вона звучить як крик людини, яка відмовляється змиритися з вироком долі. У партитурі – густі, темні гармонії, стримана, але відчутна лють, шалені спалахи енергії, спроби вирватися за межі того, що визначено обставинами.
Слухаючи «Appassionata», відчуваєш, як музика проводить від глухої, загрозливої бурі до крихких моментів внутрішнього просвітлення, від настороженої, майже нерухомої тиші – до фіналу, що сприймається як маленький кінець світу. На живому виконанні соната перетворюється на інтимну розмову Бетховена з самим собою, а слухачі ніби підслуховують цю розмову, стаючи її невидимими свідками.
Після бетховенської сповіді – інший вимір, не менш безкомпромісний: «Варіації на тему Паганіні» Йоганнеса Брамса. Цей цикл часто називають «кошмаром піаніста» й водночас його найбільшим викликом. Тут нема де сховатися: кожен такт потребує максимальної зібраності, ідеальної координації, витримки й сили. Це справжній полігон, де перевіряються межі професійної майстерності.
Та в брамсівській віртуозності немає порожньої демонстративності. Для композитора тема Паганіні – це не просто зручний мотив для технічних трюків, а жива тканина, яку він розрізає й зшиває по-новому, вдивляючись у неї під різними кутами. Одна варіація звучить легко й грайливо, інша – суворо й стримано, ще інша має майже медитативний, задумливий характер. У результаті виникає відчуття, що ти спостерігаєш, як одна й та сама ідея проживає десятки життів. У цьому балансі між холодним розумом і гарячою емоцією, між математичною точністю та щирим порухом серця й проявляється справжня велич Брамса – і рівень піаніста, який береться втілити цей цикл.
У другій частині програми фортепіано змінює тон: після масштабних хвиль Бетховена й Брамса воно починає говорити тихіше, майже пошепки. Ноктюрн до-дієз мінор Фридерика Шопена відкриває двері до дуже особистого простору, у який зазвичай не пускають сторонніх. Ця музика сприймається як нічна пауза – та сама мить, коли місто стихає, а людина нарешті чує не зовнішній шум, а власні думки.
Ноктюрн починається ледь окресленим мотивом, таким крихким, ніби його дійсно вимовляють пошепки. Далі напруга повільно зростає: музика наповнюється болем, образами, затиснутим криком, який не завжди можна озвучити вголос. Потім хвиля спадає, і ми повертаємося до втомленої, але чесної тиші. Саме ця правдивість без жодної «театральної» гри робить шопенівську музику настільки близькою. У ній легко впізнати власні досвіди – ночі, коли важко заснути, розмови із собою, пам’ять про втрати й тиху, уперту надію, яка, попри все, не згасає.
Фінальну крапку вечора поставить «La Valse» Моріса Равеля у фортепіанній транскрипції – твір, у якому краса й руйнування переплітаються так тісно, що їх майже неможливо розрізнити. З першого погляду це блискучий вальс: віденська елегантність, танцювальний ритм, відчуття свята. Колись Равель задумував його як величну шану світові балів, дзеркальних залів і оркестрів, що грають до ранку.
Та історія внесла свої корективи. Після Першої світової війни ця музика почала сприйматися інакше. За легким розгойдуванням ритму, за мерехтінням знайомих вальсових інтонацій раптом проступає надлом. Свято ніби триває, але в ньому відчувається щось тривожне: старий порядок хитається, а блиск уже не може приховати тріщини. До фіналу вальс розкручується до такого шаленства, що перетворюється ледь не на вир, у якому розчиняється колишня краса.
У фортепіанному звучанні «La Valse» відкривається ще оголеніше: один-єдиний інструмент бере на себе всі оркестрові барви, змушуючи слухача майже фізично відчути, як цей світ, що танцює, одночасно й розпадається. Краса й хаос ідуть поруч, і саме ця нестійка рівновага надає творові такої сили.
«Вечір фортепіанних шедеврів» у Львівському органному залі – це можливість за один вечір побачити фортепіано в усій його повноті: як голос бунту та внутрішнього спротиву, як інструмент інтелектуальної гри, як засіб найніжнішої сповіді й як провідник у простір, де стара епоха прощається з собою. Після такого концерту фінальна тиша вже не здається пустою – вона наповнена відлунням почутих історій, власними думками й емоціями, які вони розбудили. І якщо, виходячи із залу, вам захочеться ще трохи побути в цій тиші – значить, музика потрапила саме туди, куди мала потрапити.
