спектакль 146 Зірок, видимих неозброєним оком Львів Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Драматургиня— Оксана Данчук
- Режисер — Дмитро Захоженко
- Сценограф — Мачєй Боґдановіч
- Композитори — Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст
- Художники зі світла — Євгеній Петров, Артур Темченко
- Художники з костюмів — Руслан Багінський та Оксана Пігель
146 Зірок, видимих неозброєним оком
Міф про «єдину правильну» форму життя часто виявляється прокрустовим ложем: підрівнює, стискає, підрізає — і найперше те, що в нас найцінніше. Ми поспіхом міряємо себе чужими мірками, намагаємося втиснутися в вузьку шпарину «норми», а все, що не влазить, – безжально відкидаємо. За цим стоїть не стільки виховання чи звичка, скільки первісний страх: страх бути собою, звучати власним голосом, не ховати інтонацій.
Чому ж ми так прагнемо відповідати вигаданій більшості, якої насправді не існує? Кожен із нас — Інший: з власною історією, тілом, пам’яттю, способом любити і помилятися. Колись священики, філософи, поети повторювали просту настанову — «не бійся» — і вона досі звучить як ключ до дверей, за якими починається свобода. Адже покора «нормі» часто є лише вишуканою формою втечі від відповідальності за себе.
Коли піднімаєш очі в ніч, стає очевидним: зірки сяють не тому, що хтось їх схвалив; вони просто входять у свою природу — і термоядерний вогонь робить решту. Світлу потрібно час, аби дістатися до нас, але воно невідворотно знаходить шлях. Так само й наші внутрішні сузір’я вимагають терпіння: вони не загоряються від чужих дозволів, вони народжуються там, де ми перестаємо прикидатися.
«146 зірок» — не про арифметику. Це карта нічного неба, яку ми складаємо всередині: кожна позначка — вибір, кожна мерехтлива точка — прийнята інакшість, кожен промінь — маленька сміливість говорити правду. Ми пропонуємо вам простий експеримент: коли вийдете з театру, подивіться вгору і спитайте себе, куди показує ваш моральний компас. На голос страху? На голос звички? Чи на той лагідний, проте впертий вектор, що вказує додому — до себе справжнього?
Більшість — це зручний міф. Свобода — щоденна практика. Світло — ціна, яку ми готові платити за власну цілісність. І саме в цій тиші між подихами стає видно більше, ніж «неозброєним оком».
