спектакль Уявні маршрути Львовом Львів 2026-03-20 18:00 Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Авторка ідеї та драматургиня — Вікторія Миронюк
- Сценографія — Вікторія Миронюк
- Звукове дослідження — Остап Мануляк
- Анімація — Олексій Хорошко
- Художниця з костюмів — Ірина Полянська
Уявні маршрути Львовом
Львівський театр імені Лесі Українки
Як ти потрапиш на цю подію — трамваєм, автобусом чи таксі? А може, обереш найцікавіший варіант: пройти до театру… пішки під землею. Так-так, уяви собі маршрут, де замість звичних вулиць — підземні ходи, а поруч невидима для більшості львів’ян ріка Полтва. На показі ти «побачиш» цей шлях і відчуєш, ніби місто відкриває тобі свою приховану сторону — тиху, вологу, майже міфічну.
«Уявні маршрути Львовом» — камерний, інтимний перформанс, який через гру в піску та живі образи досліджує перетини львівських історій і урбаністичних асоціацій. Тут немає гучної сцени у звичному сенсі — радше є простір для зосередженого споглядання, де важливі деталі: рухи рук, тіні, лінії на піску, дрібні зміни, які раптом складаються в мапу. Відправною точкою стає річковий пісок Полтви: саме він перетворюється на «екран» для образів, спогадів і міських легенд. Із нього виростають контури уявного Львова — міста води, навіть якщо сьогодні цю воду здебільшого не видно.
У цьому перформансі глядач(ка) ніби вирушає у фантазійну подорож водною стихією — точніше, її відсутністю. Полтва тече під ногами, але в повсякденні ми майже не помічаємо, як сильно вона вплелася в історію міста, його звички, запахи, топоніміку, навіть у характер львівських оповідей. Тут же ця «підземна ріка» повертається як відчуття й напрямок: ми рухаємося за її течією, ніби читаємо місто як текст — рядок за рядком, вулиця за вулицею, притока за притокою.
Перформанс грає з формою середньовічного ітінерарія — детального паломницького маршруту, де шлях був не просто логістикою, а ритуалом і способом пізнання світу. Та водночас він підважує цю традицію, переводячи її в сучасність: замість канонічних святинь тут — міська екологія, пам’ять локальних громад, невидимі шари історії, а ще — відчуття дис/утопічного майбутнього. Що буде з містом, якщо вода знову стане видимою? А якщо навпаки — зникне остаточно? Як змінюються наші уявлення про простір, коли ми думаємо не лише про фасади, а й про те, що внизу?
Особливу роль у «пісочному ритуалі» відіграють дві провідниці — знатниці міста й його підземної води. Вони не просто «ведуть» маршрутом, а розкривають механізм самої уяви: як народжується образ, як запускається спогад, як випадкова деталь раптом витягує з пам’яті цілу історію. Учасники та учасниці не залишаються пасивними спостерігачами: тут важлива присутність, уважність, готовність відпустити раціональне й дозволити собі плисти за течією Полтви — інколи буквально за напрямком, а інколи за асоціаціями.
Цей перформанс можна сприймати як незвичну екскурсію Львовом — але без списку «обов’язкових місць» і без сухих дат. Натомість він пропонує іншу оптику: місто як жива система, де переплітаються природа, інфраструктура, мова, культура і пам’ять. Тут важливо не лише «куди йти», а й що саме ти відчуваєш, коли уявляєш рух під землею, коли дивишся на пісок і бачиш у ньому знайомі обриси, коли усвідомлюєш, що під туристичною листівкою завжди є ще один Львів — тихий, темний, водяний.
У тексті перформансу використано різні культурні шари, які створюють багатоголосся й додають подорожі глибини: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, а також фрагмент опери Ріхарда Ваґнера «Лоенґрін». Ці тексти з’являються не як «цитати заради цитат», а як ключі до різних Львовів: інтелектуального й побутового, міського й театрального, минулого й уявного майбутнього.
Якщо тобі хочеться побачити Львів неочевидним, відчути його підземний пульс і зловити той особливий стан, коли місто раптом стає історією, що розгортається прямо перед очима, — «Уявні маршрути Львовом» точно дадуть цей досвід. Це не про швидкий темп і не про «враження на бігу». Це про уважність, тишу, пісок і воду, яка ніби зникла — але насправді завжди поруч.
