спектакль Буна Львів 2026-01-23 18:00 Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
- Авторка:ВІРА МАКОВІЙ
- Режисер-постановник:ІГОР БІЛИЦЬ
- Художник-постановник:БОГДАН ПОЛІЩУК
- Помічники режисера:ТЕТЯНА КОГУТ, В'ЯЧЕСЛАВ ЖУКОВ
Буна
«Буна» — сучасна драма за правдивими подіями з буковинського села. Це історія родини на зламі епох: між звичною круговерстю господарства, обжинків і недільних ярмарків — та новим світом, що постукав у двері разом із глобалізацією, соцмережами і квитком в один бік.
У центрі — Буна (у буковинському говорі «бабуся»): берегиня побуту і пам’яті, жінка, яка винесла на собі часи заборон і нужди, але не зрадила ані віри, ані звичаю. В її хустці й суворому слові — не лише звичка командувати, а й спосіб тримати світ цілим: щоб кури нагодовані, ікони в рушниках, а внучка Орися — «в добрій годині». Буна наче невидимий міст між поколіннями, який з’єднує родову пам’ять, забобони й болісні «скелети у скрині», що не раз відлунюють у розмовах на кухні.
Орися — інша. Вона виросла з книжками й мріями про університет у столиці, з вірою, що «можна інакше». Та як саме — ніхто не навчив. Суворі бунчині правила здаються їй кайданами, а розмірений ритм села — пасткою. Відчуття безвиході підштовхує до радикального кроку: заробітки в Америці, де, як здається, гроші чистіші, а життя — справедливіше. Але ціна за «краще завтра» часто виявляється вищою, ніж обіцяють рекламні буклети й телефони з новими тарифами.
П’єса уважно дослухається до нюансів: як турбота перетворюється на контроль, а контроль — на образу; як добрі наміри старших стикаються з потребою молодих дихати на повні груди; як у тісній хаті не вміщуються дві правди — «так треба» і «так хочу». На сцені — живе українське село на межі змін: із бідністю і уявною заможністю, з убогістю пропозицій і величезною спрагою нематеріальних благ — свободи, освіти, гідності.
Режисерка Олена Роман точно схоплює нерв матеріалу: Буна постає не карикатурною «суворою старою», а символом країни, що пройшла крізь радянську добу і вціліла завдяки корінню. Її «непохитність» — це спосіб виживати, а її суворість — мова любові, яку не завжди вміють розшифрувати.
«Буна» — не про ностальгію і не про моралізаторство. Це запитання без простих відповідей: скільки традиції потрібно, щоб не розсипатися, і скільки свободи — щоб не загубитися? Чи має право мрія (на освіту, на інше життя) розривати родинні вузли? І чи завжди від’їзд — зрада, а повернення — перемога?
Фінал не дає легких розв’язок, але залишає відчуття чесної розмови. Хтось побачить у Буні свою бабусю, хтось — свою країну. А в Орисі — власну тривогу й надію. Прийдіть, щоб упізнати себе і, можливо, трохи краще зрозуміти тих, із ким ми ділимо дім, мову, хліб і майбутнє.
