спектакль Дещо дивне сталося зі мною Львів Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької у Львові
- Автор:Дмитро Сухолиткий-Собчук
- Режисер-постановник:Дмитро Сухолиткий-Собчук
- Сценографія та костюми:Юлія Заулична
- Асистентка художниці:Анна Машковська
- Продакшн-менеджерка:Діана Назарук
- Продюсери:Крістіна Кісєльовайте, Дмитро Сухолиткий-Собчук
- Помічниці режисера:Роксолана Гоменюк, Тетяна Когут
Вистава «Дещо дивне сталося зі мною» у Львові на сцені театру імені Марії Заньковецької — це історія, яка починається ніби з повсякденності, але досить швидко робить крок у зону незручних запитань і дивних збігів. Тут реальність тріщить по швах: те, що вчора здавалося просто втомою, сьогодні перетворюється на ланцюг подій, які вже не поясниш «випадковістю». Важливо: вистава має вікове обмеження 16+ через нецензурну лексику. Також у постановці використовуються димові ефекти — якщо ви чутливі до запахів або диму, краще врахувати це наперед. Є сцени з червоним світлом, тож глядачам, яким складно сприймати різкі світлові рішення, теж варто бути уважними.
Основа постановки — п’єса Дмитра Сухолиткого-Собчука, відомого українського кінорежисера, якого багато хто знає за фільмом «Памфір». Для нього це перший режисерський крок у театрі, і відчуття «кіношної» оптики тут справді присутнє: образи працюють точково, атмосфера нарощується поступово, а в певні моменти виникає ефект близького плану — ніби ти стоїш поруч із героями і чуєш, як змінюється їхнє дихання.
У центрі сюжету — Світлана, викладачка архітектури, яка підробляє репетиторством удома. Її буденність — це заняття з абітурієнтами, нотатки, плани, пояснення, як «бачити простір» і як мислити конструкцією. Але паралельно Світлана відновлює власний будинок після деокупації — і ця лінія задає дуже важливий фон: дім тут не просто місце, а символ того, що тримає, навіть коли всередині все ще болить. У її оточенні — підлітки-абітурієнти зі своїми страхами і амбіціями, сусідка, захоплена дивними психологічними практиками, та слідчий Корній, який з’являється не як «функція сюжету», а як жива людина з власними тріщинами.
Світлана дозволяє сусідці проводити у своєму домі сімейні розстановки за Хеллінгером. Звучить наче щось «невинне», майже домашнє, але саме одна з таких розстановок несподівано запускає події, що вже не зупинити. Абітурієнти випадково натрапляють на небезпечну знахідку, а далі стається те, що й робить цю історію по-справжньому дивною: Корній і Світлана ніби провалюються в минуле — більш ніж на сто років назад. І тут вистава починає працювати одразу на кількох рівнях: як трилер, як психологічна драма і як розмова про пам’ять — особисту й колективну.
Лінія «перенесення в минуле» важлива не через ефектність, а через сенс: герої зустрічаються з історією не в підручнику, а тілом і нервами. І, що найтонше, їх зближує досвід війни — той, який важко описати, але легко впізнати в іншому. Світлана та Корній стають найближчими людьми на один вечір — не тому, що це «романтична історія», а тому, що інколи тільки люди, які пройшли схоже, здатні мовчати поруч і розуміти без зайвих слів.
Це вистава для глядачів, які люблять, коли театр не розжовує, а пропонує відчути й самостійно скласти пазл. Після неї може хотітися тиші — і це нормальна реакція, бо теми тут чіпляють: відновлення після руйнування, межа між допомогою і втечею в «практики», потреба в опорі, яку інколи знаходиш лише випадково і дуже ненадовго.
Невеликі поради перед відвідуванням:
якщо вам важко переносити дим або різкі запахи, оберіть місця далі від сцени або прийдіть з урахуванням цієї особливості постановки;
не плануйте одразу після вистави шумні справи — краще залиште собі час «переключитися»;
якщо йдете компанією, домовтеся, що обговорите побачене вже після — сюжет має моменти, які хочеться проговорити.
«Дещо дивне сталося зі мною» — не про дивину заради дивини. Це про те, як один випадковий вечір може відкрити те, що ми старанно ховаємо під словом «нормально», і як минуле інколи приходить не в спогадах, а буквально — в реальності. І якщо вам близький театр, який говорить сміливо, нервово й чесно, у Заньковецької ця постановка точно заслуговує уваги.
