спектакль Птахи Львів 2025-12-21 18:00 Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
- Драматургиня– Ніна Захоженко
- Режисер – Дмитро Захоженко
- Сценограф – Олексій Хорошко
- Композитори – Володимир Помірко та Оксана Цимбаліст
- Художник зі світла – Євгеній Петров
- Художниця по костюмах – Марія Антоняк
- Хореограф – Антон Сафонов
На нашій сцені — цілий океан шумливого пластику: десять тисяч одноразових стаканчиків. Вони дзвенять під ногами, імітують хвилі, з них виростають гори та будинки. Це не трюк заради ефекту, а чесний образ часу, в якому живемо. Ми свідомо запускаємо цей «пластиковий шторм», аби після фінальної сцени разом із вами його зупинити: зібрати, відсортувати й відправити на переробку. Театр починається з вішалки, але сьогодні він закінчується біля боксів для ресайклінгу — там, де кожен робить маленький, але реальний вчинок.
У центрі вистави — птахи, що вирішили збудувати нове місто й нарешті жити «по-іншому»: вільно, відповідально, щасливо. Побудувати — простіше, ніж навчитися в ньому жити. Бо якщо в новий простір занести свої старі звички — недовіру, байдужість, прагнення «хай хтось інший прибере» — зміниться лише декорація. Місто з ілюзій розсиплеться від першого ж пориву вітру, а викиди, ціни й втома від новин зростатимуть, як і безробіття, інфляція та відчуття, що крила важчають.
Наші птахи ведуть війну за виживання — і це не метафора. Вони, як і ми, вчаться літати під сиренами, будують гнізда на уламках, рахують не тільки яйця, а й втрати. У нас немає іншого «вирію», де перечекати: це наш дім, наша ріка, наш ліс. Тому в залі поруч із поезією та музикою звучить і практична мова відповідальності: як скоротити сміття, чому сортування — не сором, як перетворити спільноту глядачів на спільноту дії.
Пластикові стаканчики у виставі — не виправдання одноразовості, а видимий аргумент на користь змін. Вони нагадують: поки на високих форумах сперечаються про мікрони товщини пластику, світ стикається з речами куди небезпечнішими — від екологічних катастроф до загроз найбільшим атомним станціям Європи. І якщо ми не почнемо з очевидного й доступного — зі своїх звичок — за нас не почне ніхто.
Тож приходьте не лише дивитися. Прийдіть творити: підтримати птахів у польоті, а нас — у післямові дії. Візьміть із собою цікавість, трохи часу після оплесків і готовність підняти з підлоги кілька стаканчиків. Це простий жест, який зшиває розрив між «гарною ідеєю» та «реальністю». Місто, у якому хочеться жити, починається з людей, що не переносять старе сміття у нові домівки — а значить, здатні по-справжньому літати.
