спектакль Оркестр Львів 2026-01-01 18:00 Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької
- Автор:Жан Ануй
- Перекладачка:Соломія Гриценяк
- Режисер-постановник:Богдан Ревкевич
- Організація сценічного середовища:Олексій Хорошко
- Художниця з костюмів:Наталія Тарасенко
- Музичне оформлення:Остап Мануляк
- Хореографія:Денис Григорук
- Хормейстерка:Оксана Явдошин
- Художник зі світла:Сергій Войтичук
- Помічник режисера:Костянтин Шелест
Оркестр
У кожної з них — свій «маленький тріумф». Патрісія свого часу виходила на соло так упевнено, що поважні критики галантно цілували їй руку. Сюзанна співала фальш у хорі Руху опору при німецьких офіцерах — навмисне, з тією самоіронічною відвагою, що рятує гідність. Мадам Ортанс у розпал безробіття відмовилася від сезону у Віші — теж, зізнається, із патріотичних міркувань. А її месьє, перша скрипка віденської пивниці «Цурки», любив повторювати: музика — як добрий борщ, майже завжди смакує.
«Оркестр» — не про пошук великої моралі в буденних історіях. Це скоріше колекція живих мізансцен: в’язання спицями в тіні контрабаса, обмін кулінарними секретами під «Кокарду й кукуріку», довірливі розмови про нічні пригоди (а частіше — про їх уперту відсутність). Дамам акомпанує піаніст, який відчуває себе героєм, щойно згадає пляж і погляди в бік панянок; його «грішні» мелодії — саме те перчинка, що додає вечору шарму. Тут навіть паузи звучать: між словом і нотою, між жартом і зітханням.
Француз Жан Ануй, який у дитинстві наслухався репетицій оркестру, де грала його мати, написав п’єсу-головоломку: легку й невимушену на поверхні, але з іронічною пружиною всередині. Кожна партія — самодостатня, ніби не надто зважає на сусідній смичок; та щойно всі звучать разом — вимальовується хор нашого абсурдного світу. Тут сміх — броня, флірт — спосіб тримати спину рівно, а дрібні плітки — єдина валюта стабільності, коли довкола змінюються режими й настрої.
Постановка ловить саме цю грань: кабаретна легкість, що приховує розуміння часу; теплий антрактовий гумор, за яким проступає втома й ніжність. Акторки грають так, ніби ведуть розмову з залом — без зайвого пафосу, але з тою артистичною свободою, що заражає. Контрабас дихає, клавіші блищать, а фрази сипляться, як намистини: недбало, однак дуже влучно.
Не намагайтеся «розшифрувати» кожен жарт. Краще слухайте, як дрібні історії зшиваються в одну партитуру — про жінок, які грають і співають, щоб не розгубити себе у шумному столітті. «Оркестр» — вечір, після якого хочеться довше не розходитися: допити каву, обмінятися улюбленими рецептами й наспівувати мотив, що ніяк не відпускає. Бо зрештою музика, як і життя, найсмачніша тоді, коли зварена з любов’ю і з легкою усмішкою.
